Колись давно жив бідний чоловік, який не мав змоги більше годувати свого єдиного сина. Одного дня син сказав йому:
— Любий батьку, вам і так важко, а зі мною ще важче. Краще я піду у світ і сам зароблятиму собі на хліб.
Батько благословив його та з сумом попрощався. Того ж часу король могутньої країни вів війну. Юнак найнявся до королівського війська та вирушив на фронт.
Під час битви ворог наступав, навколо свистіли кулі, багато його товаришів загинули, а коли було вбито воєначальника, солдати, що залишилися живими, вирішили тікати. Але юнак сміливо виступив уперед, підбадьорив їх і вигукнув:
— Ми не можемо допустити загибелі нашої батьківщини!
Його слова додали відваги іншим воїнам. Вони рушили за ним у наступ і розгромили ворога.
Дізнавшись, що саме завдяки юнакові здобуто перемогу, король нагородив його великими багатствами й призначив своїм першим радником.
У одного короля була донька — надзвичайна красуня, але неймовірно примхлива. Вона дала слово, що вийде заміж лише за того, хто пообіцяє після її смерті поховати себе живцем разом із нею.
— Якщо він справді кохає мене від щирого серця, — говорила вона, — то для чого йому жити після моєї смерті?
Вона також вирішила, що зробить те саме, якщо її чоловік помре раніше за неї, і піде з ним у могилу. Через цю дивну обіцянку всі наречені боялися свататися до неї. Проте одного дня з’явився юнак, зачарований її красою настільки, що він зовсім не злякався цієї умови й попросив у короля її руки.
— Чи знаєш ти, — запитав король, — яку обіцянку ти маєш дати?
— Так, якщо вона помре раніше за мене, я маю бути похований разом із нею, — відповів юнак. — Моє кохання настільки велике, що я не боюся цієї небезпеки.
Король погодився, і відгуляли розкішне весілля.
Жили вони деякий час щасливо та без бід, але ось якось сталося, що молода королева захворіла на тяжку хворобу, і ані один лікар не міг їй допомогти. І коли вона лежала вже мертва, згадав молодий король, що пообіцяв він, і стало йому страшно лягати живим у могилу, але іншого виходу не було: король наказав виставити біля всіх воріт варту, і врятуватися від долі не було можливості.
Коли прийшов день і тіло її винесли у королівську гробницю, привели і його туди, зачинили на засув ворота і заперли їх на замок.
Поряд із труною стояв стіл, а на ньому чотири свічки, чотири хліби й чотири пляшки вина. Але ось стали припаси закінчуватися, і молодий король повинен був померти повільною смертю. Сповнений горя та суму, він сидів там і кожного дня з’їдав по маленькому шматочку хліба, випивав тільки один ковток вина і бачив, що смерть підходить все ближче і ближче.
Він сидів і дивився пильно у кут, раптом бачить: виповзає звідти змія і наближається до померлої. Він подумав, що змія з’явилася, щоб гризти труп, вихопив свій меч і сказав:
– Доки я живий, ти не посмієш до неї доторкнутися! – і розрубав змію на три шматки.
Невдовзі виповзла з кута друга змія, але, побачивши, що перша лежить убита та порубана на шматки, вона уповзла, однак невдовзі повернулася назад, тримаючи в роті три зелених листочки. Потім взяла вона три розрубаних шматки тієї змії, склала їх разом і на кожну рану поклала по листочку. І миттю шматки зрослись, змія почала рухатися, ожила знов, і вони обидві уповзли геть, а листочки залишились лежати на землі.
І нещасливцю, який усе це бачив, спало на думку: чи не зможе чарівна сила листочків, яка оживила змію, допомогти й людині. Він підняв листки, приклав один із них до вуст померлої, а два інших – на очі. І тільки він це зробив, як зарухалася у неї кров у жилах, прилила до блідого обличчя, і воно знов стало рожевим. Потім зітхнула вона, відкрила очі і спитала:
– Ах, Господи, де це я?
– Ти зі мною, моя мила дружино, – відповів молодий король і розповів їй, як усе сталося і як він повернув її знов до життя.
Він подав їй трохи вина і хліба, і повернулися до неї сили, вона підвелася, вони підійшли до дверей, постукали і стали кричати так голосно, що почула варта й доповіла про це королю.
Король спустився сам у гробницю, відчинив у неї вхід і побачив їх обох бадьорими і здоровими, і радів разом із ними, що всі прикрості минулися. А три зміїних листки молодий король взяв із собою, дав їх прислужнику й сказав:
– Бережи мені їх добре і завжди носи при собі. Хто знає, з якої біди вони ще зможуть нас виручити.
Але з королевою, після того як її знов повернули до життя, відбулася зміна: здавалось, що все кохання до чоловіка у неї із серця зникло. Коли він задумав вирушати за море в мандрівку, до свого старого батька, і зійшов на корабель разом із дружиною, вона забула про його велике кохання й вірність, які він їй довів, врятувавши її від смерті, і нею оволоділа недобра пристрасть до корабельника.
Коли одного разу молодий король ліг і заснув, вона підізвала до себе корабельника, схопила сплячого за голову й наказала корабельнику взяти його за ноги, і вони скинули його в море. Коли вони здійснили злочин, королева сказала корабельнику:
– А тепер давай повернемося додому і скажемо, що він по дорозі помер. А я вже так тебе розхвалю і так змалюю перед своїм батьком, що він нас обручить і назначить тебе спадкоємцем своєї корони.
Але вірний слуга все це бачив; він непомітно відв’язав від корабля човен, сів у нього і поплив рятувати свого пана, а зрадники вирушили далі. Вірний слуга витяг мертвого з води, дістав три зміїних листочки, що були завжди при ньому, поклав їх йому на очі і рот і повернув його знов до життя.
День і ніч вони обидва гребли що було сили, і човник їх мчав так швидко, що вони прибули до старого короля раніше великого корабля. Король здивувався, побачивши, що вони прибули самі, і спитав, що з ними сталося. Дізнавшись про злочин своєї доньки, він сказав:
– Я не можу повірити, щоб вона вчинила так мерзотно, але правду ми скоро дізнаємося, – і він наказав їм обом заховатися в таємній кімнаті і знаходитися там таємно від усіх.
Невдовзі до берега прибув великий корабель, і зла королева постала перед своїм батьком із сумним виразом обличчя. Король запитав її:
— Чому ти повернулася одна? Де твій чоловік?
— Ах, любий батьку, — відповіла вона, — я повернулася з великим горем. Мій чоловік захворів у дорозі й помер. Якби не добрий капітан корабля, мені було б непереливки. Він був свідком його смерті й може все розповісти.
Тоді король сказав:
— Я оживлю померлого.
Він відчинив таємну кімнату й наказав молодому королю та його вірному слузі вийти.
Побачивши свого чоловіка живим, королева була приголомшена. Вона впала на коліна й почала благати про пощаду. Але король відповів:
— Пощади не буде. Твій чоловік був готовий померти заради тебе й врятував твоє життя, а ти підступно вбила його уві сні. За цей злочин ти отримаєш заслужену кару.
Королеву разом із її спільником посадили в дірявий човен і пустили в море, де їх поглинули хвилі.
Чому навчають казки про принцес?
Казки про принцес вчать багатьох важливих життєвих уроків. Ось кілька основних ідей, які вони передають:
- Сила доброти і милосердя
Багато принцес проявляють доброту до інших, і це допомагає їм долати труднощі або здобувати щастя (наприклад, Попелюшка, Білосніжка). - Внутрішня сила та стійкість
Казки показують, що навіть у складних ситуаціях, принцеси можуть бути стійкими й мужніми. Вони вчать не здаватися перед труднощами (наприклад, Рапунцель або Спляча красуня). - Цінність мудрості та розуму
Принцеси часто використовують свій розум і кмітливість для того, щоб знайти вихід зі складних обставин (як у казці про принцесу і дракона). - Самостійність і незалежність
Сучасні казки підкреслюють, що принцеси можуть бути незалежними, приймати власні рішення та будувати своє життя (наприклад, у казках про Мулан або Ельзу). - Повага до себе та інших
Принцеси часто показують приклад поваги до інших, але й вчаться відстоювати свою гідність та права. - Віра в любов і дружбу
У багатьох казках справжня любов і щирі дружні відносини є основою щастя і добробуту. - Не судити за зовнішнім виглядом
Деякі казки навчають, що зовнішня краса не завжди є відображенням внутрішніх якостей (наприклад, “Красуня і Чудовисько”).
Казки про принцес показують, що головними чеснотами є доброта, мудрість, мужність та повага до себе й інших.
