Жив собі колись один чоловік — лінивий, як муха в спеку. Нічого не хотів робити, сидів цілими днями, нарікав і тільки скаржився.
Одного дня пішов він до мудреця:
— Батьку! Нема в мене ні хліба, ні одягу. Діти голодні, дружина плаче, я зовсім знесилився. Не знаю, що робити. Куди йти, до кого жалітися?
Мудрець глянув на нього та й питає:
— Ти кажеш, що бідний?
— Та бідний, аж світ немилий! — зітхнув ледар.
— Гаразд, — мовив мудрець, — продай мені свою праву руку. Дам тобі багато грошей. Скільки хочеш?
Ледар аж очі витріщив:
— Що ви, батечку?! Рука ж мені самому потрібна. Як я без неї житиму? Як зароблятиму?
— Тоді, може, праве око продаси? — спокійно спитав мудрець.
— Око? Та як же я тоді бачитиму?! Ні, й око не продам.
— А одну ногу?
— Та що ви таке кажете! Як я ходитиму без ноги? Ні, ні, й ноги не віддам.
— Добре. Тоді, може, вуха? Вони ж тобі не дуже потрібні.
— Як же не потрібні? Щоб не чути голосу дітей чи пташиного співу? Не продам!
— А рот? Продай мені свій рот!
— Та як же я говоритиму, їстиму, сміятимусь? Ні, не віддам!
— Ну що ж, тоді зуби. Хоч зуби продай!
— Зуби?! Та ні! Я і їсти не зможу, і виглядатиму смішно.
— Може, хоч ніс? — знову спробував мудрець.
— Ні! І ніс не віддам. Мені все це потрібне!
Мудрець усміхнувся:
— От бачиш. Ти кажеш, що нічого не маєш, а насправді маєш найбільше багатство — здорове тіло. У тебе є руки, ноги, очі, рот, вуха — усе, що потрібно, щоб працювати й жити гідно. Іди, працюй і більше не нарікай на долю.
І з того часу ледар змінився. Почав працювати, дбати про родину і дякувати за те, що має. Бо зрозумів: справжнє багатство — це здоров’я і бажання жити.
