Жили собі чоловік і жінка, які дуже мріяли про дитину, але ніяк не могли її дочекатися. І ось одного разу жінка зрозуміла, що її бажання нарешті може здійснитися завдяки милосердному Господу.
У їхній хатині було маленьке віконце, з якого відкривався вид на чудовий сад, повний квітів і соковитої зелені. Але цей сад був оточений високим парканом, і ніхто не наважувався туди заходити, бо сад належав відьмі. Вона володіла великою силою, і всі люди страшенно її боялися.
Якось стояла жінка біля віконця, зазирнула в сад і побачила грядку, на якій росла розкішна рапунцель. Листя її було таке свіже та зелене, що жінці дуже захотілося її скуштувати. Щодня це бажання ставало дедалі сильнішим, але вона знала, що дістати рапунцель неможливо. Від цього вона зовсім зблідла, схудла і виглядала дуже нещасною.
Занепокоївся чоловік і запитав:
– Чого тобі, люба моя, бракує?
– Ах, – відповіла вона, – якщо я не з’їм рапунцелі з того саду, що за нашим будинком, то я просто помру.
Чоловік дуже любив свою дружину й подумав: «Якщо через це їй доведеться померти, то я будь-що дістану для неї рапунцель, хай би чого це мені коштувало».
Одного вечора чоловік переліз через кам’яну огорожу у сад відьми, швидко нарвав цілий жмуток рапунцелі й приніс його дружині.
Вона відразу приготувала з рапунцелі салат і з жадобою з’їла його. Салат їй так сподобався, що наступного дня бажання з’їсти рапунцель стало ще сильнішим. Вона не могла заспокоїтися, поки чоловік не погодився піти до саду знову.
Чоловік у сутінках знову переліз через огорожу, але цього разу він жахнувся, коли перед ним з’явилася відьма.
– Як ти смієш залазити в мій сад і красти мою рапунцель, мов злодій? – сказала вона злісно. – Тобі за це дорого заплатити доведеться!
– О, будь ласка, пробачте мені, – відповів він, – я зважився на це лише тому, що моя дружина побачила вашу рапунцель і так сильно захотіла її скуштувати, що могла б померти без неї.
Гнів у відьми трохи минув, і вона сказала йому:
– Якщо це правда, що ти кажеш, то я дозволю тобі назбирати рапунцелі стільки, скільки ти забажаєш, але при одній умові: ти повинен будеш віддати мені свою дитину, яка народиться у твоєї дружини. їй буде у мене добре, я буду про неї піклуватися, як мати рідна.
І він з жаху погодився на все. Коли дружині прийшов час родити і вона народила доньку, з’явилася тієї ж миті відьма, назвала дитину Рапунцель і забрала її з собою.
Стала Рапунцель найкрасивішою дівчинкою на світі. Коли їй виповнилося дванадцять років, відьма заперла її у вежу, що була в лісу; у тій вежі не було ані дверей, ані сходів, тільки на самому вершечку було маленьке віконце. Коли відьмі хотілося залізти на вежу, вона ставала внизу і кричала:
– Рапунцель, Рапунцель, проснися, Спусти свої коси донизу.
У Рапунцель було довге, прекрасне волосся, тонке й блискуче, наче золоте прядиво. Щойно вона чула голос відьми, розпускала свої коси, прив’язувала їх до гачка біля вікна, і волосся спадало на двадцять аршинів вниз. Відьма підіймалася по цих косах, чіпляючись за них руками.
Минуло кілька років. Одного дня королівський син їхав верхи через ліс, де стояла вежа. Раптом він почув дивовижний спів, такий мелодійний і чарівний, що зупинився й почав прислухатися. Це Рапунцель співала пісню своїм ніжним голосом. Королевич захотів потрапити всередину вежі, але не міг знайти жодного входу. Зрештою він поїхав додому, але пісня не виходила в нього з голови. Наступного дня він знову повернувся до лісу слухати цей чарівний голос.
Якось він сховався за деревом і побачив, як підійшла відьма й гукнула:
– Рапунцель, Рапунцель, прокинься,
Спусти свої коси донизу!
Рапунцель спустила свої коси вниз, і відьма піднялася до неї нагору.
«Якщо ці коси – єдині сходи до вежі, то і я хотів би випробувати свою долю», – подумав королевич. Наступного вечора, коли почало темніти, він під’їхав до вежі й голосно сказав:
– Рапунцель, Рапунцель, прокинься,
Спусти свої коси донизу!
Золотисте волосся миттю впало вниз, і королевич піднявся нагору.
Побачивши незнайомого чоловіка, Рапунцель спочатку дуже злякалася. Але королевич заговорив до неї лагідно й розповів, як його зворушив її спів і як він не міг знайти спокою, поки не побачив її.
Рапунцель заспокоїлася, а коли королевич запитав, чи згодна вона стати його дружиною – адже він був молодий і вродливий – вона подумала: «Він любитиме мене більше, ніж стара Готель», і погодилася, простягнувши йому руку. Вона сказала:
– Я охоче піду з тобою, але не знаю, як спуститися вниз. Принось мені щоразу шматок шовку, і я сплету з нього мотузяну драбину. Коли вона буде готова, я спущуся, і ти відвезеш мене на своєму коні.
Вони домовилися, що королевич приходитиме ввечері, бо вдень до вежі навідувалася відьма. Та стара нічого не помічала, поки одного разу Рапунцель необережно не сказала їй:
– Скажіть мені, пані Готель, чому мені тебе піднімати нагору важче, ніж молодого королевича? Він підіймається до мене миттєво.
– Ах ти, мерзотне дівчисько! – крикнула відьма. – Що я чую? Я вважала, що заховала тебе від усіх, а ти мене все ж обманула! – І вона із злості вчепилася в прекрасне волосся Рапунцель, обмотала його кілька разів навколо своєї лівої руки, а правою схопила ножиці і – чик-чик! – відрізала його, і чудові коси лежали на землі.
І була відьма такою безжалісною, що завела бідну Рапунцель у темні хащі; і довелося їй там жити у великій нужді і горі.
І того ж дня, як вона прогнала Рапунцель, вона прив’язала ввечері відрізані коси до віконного крючка і, коли з’явився королевич і крикнув:
– Рапунцель, Рапунцель, проснися, Спусти свої коси донизу!
То спустила відьма волосся вниз.
Королевич піднявся вгору, але не знайшов там своєї коханої Рапунцель. Замість неї перед ним стояла відьма, що дивилася на нього злісним і єхидним поглядом.
– Ага! – глузливо крикнула вона. – Ти шукаєш свою кохану, але пташки вже немає в гнізді, і її пісня змовкла назавжди. Кішка забрала її, а тобі, мій хлопче, вона видряпає очі. Ти втратив Рапунцель назавжди – більше ти її не побачиш!
У розпачі королевич стрибнув із вежі. Він залишився живим, але гострі колючки кущів, у які він упав, осліпили його. Блукаючи сліпим по лісу, він їв лише коріння та ягоди і безперестанку оплакував свою втрачену кохану.
Минуло кілька років у печалі й самотності. Нарешті він забрів у гущавину лісу, де жила Рапунцель зі своїми дітьми-близнюками – хлопчиком і дівчинкою.
Раптом королевич почув знайомий голос. Серце його здригнулося, і він пішов назустріч звуку. Коли він підійшов ближче, Рапунцель впізнала його, кинулася йому на шию та заплакала. Дві сльози впали йому на очі, і зір до нього повернувся.
Королевич привів Рапунцель і дітей до свого королівства. Там їх зустріли з великою радістю. Вони жили довго й щасливо, насолоджуючись своїм коханням і багатим життям.
Чому дівчатка люблять казки про принцес?
Дівчатка люблять казки про принцес, бо вони сповнені чарівності, краси та пригод. 👑✨ Ці історії допомагають мріяти, вчать добру, справедливості та показують, як бути сміливими й наполегливими. 🌸❤️
