Один чоловік мав собаку на ім’я Сірко — вже дуже стару й виснажену. Хазяїн бачив, що пес став непотрібним, не здатний допомогти в господарстві, тому прогнав його.
Сірко блукав по полю, і ось до нього підійшов вовк і запитав:
— Чого ти тут блукаєш?
Сірко відповів:
— Та що ж, брате, хазяїн прогнав мене, і я тепер просто йду.
Вовк мовив:
— А якщо я допоможу тобі повернутись до нього, ти знову станеш йому потрібним?
Сірко зрадів і відповів:
— Так, допоможи, брате, і я тобі чимось віддячую.
Вовк подумав і сказав:
— Слухай, ось що: коли твій хазяїн вийде з жінкою жати, і вона залишить дитину під копою, ти будеш обережно ходити навколо поля, щоб я знав, де воно. Тоді я візьму дитину, а ти забереш її від мене, ніби я тебе злякаю, і віддам дитину назад.
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом, та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:
— Гидж-га, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка і забрав дитину: приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко їж,— за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!
Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.
Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сам сів коло його і каже:
— А сип, жінко, галушки, та будем вечерять.
Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко і думає:
«Треба подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив».
А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе зазву у хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.
Ось вовк, чекаючи неділю, прийшов на те місце, яке йому вказав Сірко. Того ж дня у чоловіка було весілля. Сірко вийшов до нього, провів до хати і посадив під столом. Потім Сірко взяв пляшку горілки, поклав м’яса і поніс під стіл. Люди почали хочуть бити собаку, але чоловік заспокоїв їх:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, тому я теж буду до нього добрим, поки він живе.
Сірко, помітивши, що на столі є найсмачніше, узяв це і подав вовкові. Він нагодував його і поїв так, що вовк не витримав і сказав:
— Тепер буду співати!
Сірко відповів:
— Не співай, бо буде біда! Краще я ще дам тобі пляшку горілки, але мовчи.
Вовк випив горілку і каже:
— Тепер буду співати!
І так загавкав під столом, що деякі люди втікли, а інші хотіли побити вовка. Сірко ліг на нього, ніби хоче задушити. Хазяїн сказав:
— Не бийте вовка, бо якщо ви його вб’єте, то й Сірка вб’єте! Він сам усе владнає — не чіпайте їх.
Сірко вивів вовка на поле і сказав:
— Ти мені допоміг, я тобі. І вони попрощалися.
Чому вчить українська народна казка “Сірко”?
Мораль казки про Сірка полягає в тому, що доброта і взаємодопомога завжди винагороджуються. Сірко, попри своє старе й непридатне для роботи становище, допоміг вовкові, і той, в свою чергу, допоміг йому повернутися до хазяїна. Казка вчить важливості взаємопідтримки, лояльності та того, що навіть коли ситуація здається безнадійною, добрі вчинки завжди знайдуть відгук.
Якщо бажаєте прочитати казку про добро, рекомендуємо казку “Про добро та силу добрих слів”.
