Давним-давно жили собі король і королева, але дітей у них не було. Щодня вони сумували й зітхали:
– Як же ми мріємо про дитинку!
Та, скільки не мріяли, дітей у них не з’являлося.
Одного разу, коли королева купалася, з води вистрибнула жаба. І, на диво, заговорила людським голосом:
– Твоє бажання здійсниться. Менше ніж за рік у тебе народиться донечка.
І сталося все так, як передбачила жаба: королева народила донечку. Дівчинка була такою гарною, що король не тямився від щастя. Щоб відзначити цю радісну подію, він влаштував грандіозний бенкет.
На свято були запрошені всі: родичі, друзі, знайомі, а також чарівниці, щоб ті благословили новонароджену.
У королівстві жило тринадцять чарівниць, але в палаці було лише дванадцять золотих тарілок для подавання страв. Тож одній із чарівниць довелося залишитися вдома.
Бенкет вдався на славу, а наприкінці чарівниці почали обдаровувати новонароджену особливими дарами. Одна подарувала їй доброчесність, інша — красу, третя — багатство. Так, крок за кроком, дівчинка отримала все, про що тільки можна було мріяти.
Коли свої побажання висловила одинадцята чарівниця, раптом у залу увійшла тринадцята. Ображена тим, що її не запросили, вона була сповнена гніву. Не привітавшись і не звернувши уваги на присутніх, чарівниця голосно промовила:
— Коли принцесі виповниться п’ятнадцять років, вона вколеться веретеном і помре!
І, ні словечка більше не промовивши, лиха чарівниця пішла геть.
Всі полякались. Тоді виступила дванадцята, котра ще не висловила свого побажання. І хоч зовсім знешкодити злі чари було їй не до снаги, проте вона могла пом’якшити їх, а тому сказала:
– Хай королівну спіткає не смерть, а тільки глибокий столітній сон.
Король, бажаючи вберегти свою доньку від страшного прокляття, видав наказ знищити всі веретена в королівстві. Вогнем були знищені всі прядки, щоб жодна нитка долі не привела до біди.
Минав час, і побажання добрих чарівниць справдилися. Королівна зростала напрочуд гарною, чесною, люб’язною і такою розумною, що кожен, хто бачив її, не міг не захоплюватися.
У свій п’ятнадцятий день народження трапилося так, що король із королевою вирушили у справи, залишивши доньку саму в замку. Залишившись без нагляду, допитлива принцеса вирішила оглянути палац. Вона обійшла зали й покої, милуючись їхньою красою, аж поки не дійшла до старої вежі. Підіймаючись вузькими гвинтовими сходами, дівчина натрапила на маленькі двері, замок яких прикрашав іржавий ключ. Вона обережно повернула ключ, двері прочинилися зі скрипом, і перед нею відкрилася комірчина. Усередині сиділа стара бабуся, яка, зосереджено працюючи, пряла кужіль на веретені.
– Добридень, бабусю,– привіталася королівна,– що це ви робите?
– Пряду,– відповіла стара і кивнула головою.
– А що це у вас в руках, що так весело крутиться? – запитала королівна, взяла в руки веретено і хотіла спробувати й собі прясти.
Та ледве торкнулась вона веретена, як справдилися лихі слова чарівниці: королівна вколола собі палець. Вмить вона впала на ліжко, що там стояло, і оповив її глибокий сон. Цей сон охопив і весь замок. Король і королева, і які щойно вернулися і ввійшли до зали, раптом заснули, а разом із ними всі придворні та челядь. Поснули й коні в стайнях, і пси на подвір’ї, і голуби на даху, і мухи на стінах, навіть вогонь, що горів у печі, заснув, а печеня перестала шкварчати. Кухар, який хотів був смикнути кухарчука за чуба, щоб не ловив гав, пустив його й заснув. Вітер ущух, і на деревах перед замком не ворухнувся більш жоден листочок.
А навкруги почав розростатися терен – що рік, то вище, і нарешті виріс такий високий, що закрив собою цілий палац, навіть прапора на даху не видно було.
І пішла по країні поголоска про зачаровану красуню, бо так прозвали королівну, і час од часу різні королевичі намагались пробитися до палацу крізь терновий живопліт, але ніяк не могли, бо терни так міцно сплелися, наче мали руки і не пускали юнаків. Ті зависали на колючках і вмирали лютою смертю.
Так минуло багато, багато років. І ось приїхав у цю країну ще один королевич і почув, як старий дід розповідає про тернову огорожу, що за нею буцімто стоїть палац, а в палаці спить прекрасна королівна і з нею разом сплять король і королева і всі придворні та челядь. Дід чув ще від свого діда, що приїздило багато королевичів і хотіли продертися крізь терни, та не могли – гинули, зависнувши на колючках.
Тоді юнак мовив:
– Я нічого не боюсь, крізь терни продерусь і зачаровану красуню побачу.
Добрий дід хотів відрадити його, та королевич не послухався.
А саме тоді й минуло сто років, і настав день, коли зачарована красуня мала прокинутись.
Кущі терну, вкриті ніжним духмяним цвітом, розступилися перед королевичем, коли той наблизився, відкриваючи йому шлях до палацу, а позаду знову зімкнулися, ніби охороняючи спляче царство. На подвір’ї він побачив застиглу тишу: коні й гончі лежали у сні, а голуби на даху ховали дзьоби під крила.
Увійшовши до палацу, королевич зауважив, як сон панує над усім. Мухи нерухомо застигли на стінах, кухар із піднятою рукою ніби от-от мав схопити кухарчука за чуба, а служниця сиділа, завмерши над чорним півнем, ніби збиралася його обскубти. У залі, серед сплячих придворних, на троні схилили голови зачаровані король і королева.
Складаючи кроки все далі, юнак помітив, що навколо панувала абсолютна тиша, і він міг чути лише власне дихання. Нарешті він дістався вежі й відчинив двері до маленької комірчини. Там на ліжку спала чарівна королівна. Вона була така прекрасна, що королевич не міг відірвати від неї очей.
Схилившись, він ніжно поцілував її. І щойно його губи торкнулися її щоки, королівна розплющила очі, прокинулася й подивилася на нього з привітною посмішкою. Вона підвелася, і разом із нею пробудилися всі: король із королевою, придворні, кухар, служниця — усе зачароване королівство ожило. Усі з подивом і радістю озирали одне одного, повертаючись до життя.
Пробудилися надворі коні й зацокали копитами, посхоплювались гончаки й замахали хвостами. Голуби на даху повиймали голови з-під крил, озирнулися навкруги й полетіли в поле. Стали повзати мухи по стінах, спалахнув у печі вогонь, і кухар дав такого ляпаса кухарчукові, що той аж заревів. Служниця вмить доскубла півня.
А незабаром королевич і королівна взяли шлюб. Вони справили пишне-препишне весілля і жили щасливо аж до самої смерті.
Читайте ще більше казок про принцес онлайн та насолоджуйтесь чарівним світом.