У густому, квітучому лісі жив маленький Зайчик. Він був швидкий, розумний і дуже добрий, але мав одну особливість — говорив так тихо, що його майже ніхто не чув.
Коли Зайчик щось питав, друзі завжди перепитували:
— Що ти сказав, Зайчику? — нахилялася до нього Лисичка.
— Кажи голосніше, я не чую! — кричав згори Ворон.
— Ой, мені здається, що він зовсім не розмовляє, — шепотіли між собою Білочки.
Зайчик тільки ховався за довгими вушками і думав: «Якби я говорив голосно, всі б мене сміяли…»
📖 Чому Зайчик говорив тихо?
Раніше, коли він пробував бути гучнішим, його мама казала:
— Зайчику, не кричи, це нечемно!
І він навчився шепотіти.
А коли під час гри він казав, що хоче інші правила, друзі сміялися:
— Що? Ти щось сказав? Ми не чули!
І він перестав говорити.
Так він навчився: мовчати — безпечніше.
⏳ Один важливий день
Одного разу друзі гралися біля річки. Було весело, аж раптом сильний вітер звалив велике дерево! Воно впало так, що перегородило стежку, і друзі опинилися у пастці.
— Що робити?! — злякалася Лисичка.
— Треба кликати на допомогу! — вигукнув Їжачок.
Але хто покличе? Лисичка боялася людей, Білочки не вміли говорити голосно, а Їжачок заплутався у кущах.
Залишився тільки Зайчик.
Він глянув на друзів, потім — на лісову стежку, що вела до людей.
Якщо він не закричить, ніхто їх не врятує.
Якщо він не скаже голосно, вони залишаться тут назавжди.
У нього було два варіанти: залишатися тихим і чекати… або спробувати щось змінити.
Зайчик набрав повітря, відчув, як тремтять лапки, але міцно їх притиснув до землі.
— ДОПОМОЖІТЬ! — вигукнув він так голосно, що навіть листя на деревах затремтіло.
Ехо понесло його голос далеко-далеко.
За кілька хвилин прибіг Лісник. Він швидко побачив ситуацію, розчистив стежку, і друзі змогли вибратися.
— Оце так голос! — усміхнувся Лісник.
— Я не знала, що ти можеш так! — здивувалася Лисичка.
Зайчик теж здивувався. Він зрозумів, що його голос не слабкий. Його голос може рятувати.
І з того дня, коли йому треба було щось сказати, він більше не шепотів.
Він знав: коли говориш упевнено, тебе чують. І це добре.
🎭 Чому ця казка терапевтична?
✅ Допомагає дітям, які соромляться говорити — багато дітей бояться говорити голосно, щоб їх не осміяли. Ця історія показує, що голос має значення.
✅ Пояснює логіку страху — діти розуміють, чому Зайчик став тихим, і можуть впізнати себе.
✅ Дає безпечний вихід із страху — у момент небезпеки герой пробує щось нове і розуміє, що це працює.
✅ Формує впевненість у собі — фінал дає дитині розуміння: «Мене можуть почути, і це важливо».
Пропонуємо надихнутися ще одною терапевтичною казкою на ніч про зайчика Про зайченя, яке боялося залишатися одне .
