У густому лісі, де високі дерева шепотіли вітру свої таємниці, жила маленька лисичка Лана. Вона мала пухнасту руду шерсть і великі допитливі очі, які зазвичай сяяли від цікавості. Але останнім часом Лана часто сумувала. Її батьки, лисиця Мира і лис Тім, часто сварилися. Їхні голосні суперечки про те, де шукати їжу чи як краще облаштувати нору, лунали лісом, і Лана відчувала, як її маленьке серце стискається від смутку.
Одного вечора, коли сонце ховалося за горизонтом, а сварка батьків знову наповнила дім різкими словами, Лана тихенько вислизнула з нори. Вона бігла, не озираючись, доки не опинилася біля старого дуба, де жила мудра сова Солара. Сова сиділа на гілці, її очі блищали, наче два місяці, а пір’я шелестіло від легкого вітру.
— Чому ти така сумна, маленька лисичко? — лагідно запитала Солара, помітивши сльози в очах Лани.
Лана зітхнула і розповіла про сварки батьків, про те, як їй страшно і боляче їх слухати. Вона боялася, що через ці сварки її родина може розпастися.
Солара уважно вислухала і, змахнувши крилами, сказала:
— Твої почуття, Лано, наче листя на дереві — кожне з них важливе, і його потрібно помічати. Коли ти ховаєш їх у собі, вони стають важкими, наче каміння. Але якщо ти поділишся ними, вони можуть полетіти, як пір’їнки на вітрі.
— Але як я можу про це говорити? — запитала Лана. — Я не хочу, щоб мама і тато ще більше сварилися.
Сова нахилила голову і відповіла:
— Розмова про почуття — це не сварка. Це як міст, який з’єднує серця. Спробуй розповісти батькам, що ти відчуваєш, коли вони сперечаються. Говори від свого імені, наприклад: «Мені сумно, коли ви сваритеся». Це допоможе їм зрозуміти, що відбувається в твоєму серці.
Лана задумалася. Вона боялася, але слова Солари здавалися їй теплими і правильними. Наступного дня, коли батьки знову почали сперечатися про те, куди піти на полювання, Лана набралася сміливості. Вона підійшла до них і тихо сказала:
— Мамо, тату, коли ви сваритеся, мені дуже сумно. Я боюся, що ви перестанете бути разом.
Мира і Тім зупинилися. Вони подивилися на свою доньку, і їхні очі наповнилися теплом. Мира обійняла Лану і сказала:
— Ох, люба, ми не знали, що ти так відчуваєш. Ми любимо тебе та одне одного, навіть якщо інколи сперечаємося.
Тім додав:
— Ми обіцяємо бути уважнішими. І якщо тобі сумно чи страшно, завжди кажи нам про це.
З того дня в домі лисички стало тихіше. Мира і Тім усе ще інколи сперечалися, але вони намагалися розмовляти спокійніше і частіше слухали одне одного. А Лана навчилася ділитися своїми почуттями. Вона часто бігала до Солари, щоб подякувати за пораду чи просто поговорити про те, що відбувалося в її серці.
Ліс навколо Лани знову засяяв яскравими барвами, адже вона знала: її емоції важливі, і вона завжди може про них говорити.
Мораль: Твої емоції — це частина тебе, і вони заслуговують бути почутими. Коли ти ділишся своїми почуттями з тими, кому довіряєш, ти наштовхуєшся на розуміння і любов.
Читайте ще більше повчальних казок про подолання страхів, бо кожна історія — це крок до впевненості та спокою.
Разом з героями діти вчаться говорити про свої почуття, знаходити підтримку та розуміти: страхи — це не щось страшне, а частина нашого зростання 💫
