Жили-були Дід і Баба. Хоч дітей у них не було, але була в них улюблена потіха — курочка на ім’я Ряба. Щодня курочка несла їм по яєчку, і це радувало стареньких.
Аж ось одного дня трапилося щось незвичайне: курочка знесла не просте яєчко, а золоте! Дід узяв те яйце, спробував розбити, але дарма — воно не піддавалося. Тоді Баба каже:
— Дай-но мені, я спробую!
Баба намагалася і так, і сяк, але й у неї нічого не вийшло. Лишили вони те золоте яєчко на лавці, гадаючи, що робити далі.
Аж тут прибігла Мишка. Махнула хвостиком — зачепила яєчко. Воно покотилося з лавки, гепнуло на підлогу й розбилося.
Дід і Баба побачили це й засмутилися. Сидять, дивляться на розбите золоте яєчко й плачуть:
— Ох, яке ж воно було гарне! Шкода, що так сталося…
А курочка Ряба, дивлячись на них, мовила:
— Не плачте, Дідусю й Бабусю. Я вам ще багато простих яєчок знесу!
І справді, з того часу курочка щодня приносила стареньким прості яєчка. І хоч вони були не золоті, але приносили більше радості, бо були справжніми та корисними.
Дід і Баба зрозуміли, що щастя не в золоті, а в простих речах, які наповнюють життя теплом.
