Мати з Петриком сіли у вагон і їдуть у далеке південне місто, на берег теплого моря — відпочивати.
Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій — Петрикові.
Хлопчик з’їв смачну булку з курячою лапкою і яблуко.
Ліг на м’яку подушку й питає матір:
— Мамо, ви казали, що поїзд веде машиніст. А вночі хто?
— І вночі — машиніст, — каже мати.
— Як? — дивується Петрик. — Невже він уночі не спить?
— Не спить, синку.
— Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик.
— Ні…
— Як же це так? — не може зрозуміти Петрик. — Йому ж хочеться спати.
— Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна.
— І я повинен? — питає Петрик.
— І ти повинен.
— Що ж я повинен?
— Бути людиною. — каже мати. — Це найголовніше.
Читайте ще більше оповідань Василя Сухомлинського, бо в них мудрість і доброта, що вчать бачити красу світу та бути справжньою людиною.
