Не хочеться Федькові домашнє завдання виконувати. Прийде зі школи, покладе книжки, пообідає та й іде гуляти до вечора.
Увечері сяде, швиденько сяк-так перепише вправи. А задачу, буває, й не розв’яже.
А то якось Федько прийшов, пообідав. Хотів іти гуляти, а мама йому:
— Пороби уроки, тоді гуляй.
Федько сів за стіл, переписав мерщій вправу, розв’язав задачу, бо легенька була.
Бачить мама, що Федько написав дуже погано.
— Перепиши красиво, — каже йому.
Не хочеться Федькові писати, та нічого не поробиш. Переписав він ту вправу й задачу, а мама не задоволена.
— Ти знову поспіхом нашкрябав. Зроби як слід, бо гуляти сьогодні не підеш.
Федько довго плакав, так не хотілось йому ще раз переписувати. Але подумав: “Як напишу погано, мама знову заставить переробити”.
Постарався. Написав-таки красиво.
Увечері повернувся батько з роботи й питає маму:
— Ну, як Федько вчиться? Як він уроки сьогодні готував?
— Добре працює наш Федько, — похвалила мама. — Написав раз — не сподобалось йому, написав удруге — не сподобалось. Він переписав утретє — чисто, красиво. Покажи, Федьку.
Федько поклав зошити батькові на стіл.
— Молодець, Федьку, — мовить батько. — Ти стаєш справжньою людиною.
Федько почервонів.
Мораль цього оповідання така:
🔹 Старанність і наполегливість завжди дають кращий результат, ніж поспіх і недбалість.
🔹 Якщо робити абияк — доведеться переробляти, а це тільки забирає більше сил і часу.
🔹 Коли дитина старається і виконує завдання сумлінно, вона відчуває гордість за себе і отримує заслужену похвалу.
Сенс у тому, що людина формується через працю над собою: вміння долати лінь, робити справу якісно і відповідально — це кроки до дорослішання та справжньої людяності.
