У далекому королівстві, де гори торкалися хмар, а ріки співали колискові, жила принцеса Аврора. Вона була прекрасна, як ранкова зоря, але красу свою цінувала понад усе інше. Щодня годинами стояла перед дзеркалами, милуючись своїм відображенням, і забувала про все навколо.
Одного дня до замку прийшла стара жінка в темному плащі. Вона несла дивне дзеркало в оправі з чорного каменю, що мерехтів таємничим сяйвом.
— Це не просте дзеркало, принцесо, — сказала незнайомка. — Воно показує не тіло, а душу. Хочеш побачити свою справжню красу?
Аврора знизила плечима. Хіба могла вона бути ще прекраснішою? Вона впевнено підійшла до дзеркала і заглянула в нього.
Але замість свого милого личка побачила щось жахливе — темну, скривлену постать з холодними очима та зневажливою посмішкою. Це було її відображення, але не таке, яким вона себе уявляла.
— Це не я! — закричала принцеса. — Твоє дзеркало зіпсоване!
Стара жінка похитала головою:
— Дзеркало правди ніколи не бреше. Воно показує те, що приховано всередині. Але не засмучуйся, дитино. Пройди три випробування, і побачиш у ньому світло своєї душі.
І зникла незнайомка, залишивши лише дзеркало та старовинний сувій з написом: “Коли серце стане чистим, дзеркало засяє правдою”.
Перше випробування: Жалість
Наступного дня Аврора почула плач за вікном. На подвір’ї сиділа служниця Марта, яка щойно розбила дорогоцінну вазу. Управитель готувався вигнати її з замку.
Раніше принцеса і не помітила б такої дрібниці. Але згадавши про дзеркало, вона вийшла і сказала:
— Це я розбила вазу, граючи м’ячем. Марта ні в чому не винна.
Управитель здивовано поклонився, а Марта подякувала крізь сльози. Аврора відчула щось незнайоме — тепло в грудях, ніби там засвітилося маленьке сонечко.
Коли ввечері вона підійшла до дзеркала правди, то побачила, що темна постать трохи посвітліла. В її очах з’явилася іскорка доброти.
Друге випробування: Щедрість
Через тиждень до замку прибула делегація з сусіднього королівства, де лютували посуха та голод. Вони просили допомоги.
Король хотів відмовити — своїх скарбів і так було небагато. Але Аврора несподівано для себе сказала:
— Батьку, віддамо половину наших запасів зерна та золота. Що нам користь від багатств, якщо люди страждають?
Всі здивовано подивилися на принцесу. Вона й сама дивувалася своїм словам. Але коли побачила радість та вдячність послів, зрозуміла, що вчинила правильно.
Того вечора дзеркало показало їй постать, яка майже повністю освітлилася. Тільки серце ще залишалося темним.
Третє випробування: Любов
Найважче випробування чекало на принцесу в її власному серці. Вона звикла любити лише себе — свою красу, свій комфорт, свої бажання. Але справжня любов означала думати про інших.
Аврора почала кожного дня відвідувати лікарню для бідних, яка була за межами замку. Вона читала хворим книжки, приносила їжу, просто сиділа поряд з тими, кому було самотньо. Спочатку це давалося їй важко — запахи, страждання, чужий біль лякали її.
Але поступово принцеса відкрила для себе дивовижну річ: коли даруєш радість іншим, сам стаєш щасливішим. Коли бачиш посмішку на обличчі хворої дитини, власні проблеми здаються дрібними. Коли допомагаєш старенькій жінці, відчуваєш себе сильною та потрібною.
Перетворення
Місяць потому Аврора знову підійшла до дзеркала правди. І побачила диво — прекрасну світлу постать з добрими очима, лагідною посмішкою та серцем, що сяяло, наче зірка. Це справді була вона, але зовсім інша — не зовні, а всередині.
— Тепер ти бачиш свою справжню красу, — почула вона знайомий голос.
Стара жінка знову стояла поряд, але тепер Аврора впізнала в ній добру фею.
— Зовнішня краса минає, принцесо, — сказала фея. — Але красу душі не зможуть забрати ні роки, ні хвороби, ні горе. Вона тільки яскравішає з часом, якщо її плекати.
З того дня принцеса Аврора ніколи більше не проводила години перед звичайними дзеркалами. Натомість вона дбала про красу своєї душі — була милосердною, щедрою та люблячою. І всі в королівстві казали, що ніколи не бачили принцеси прекраснішої за неї.
А дзеркало правди вона подарувала бібліотеці замку, щоб кожен, хто забажає, міг заглянути у власну душу та відкрити в собі справжню красу.
Мораль казки: Справжня краса живе не у відображенні дзеркала, а у добрих вчинках, щирих почуттях та любові до ближніх. Тільки очистивши своє серце, можна побачити світло власної душі.
