Жили собі на болоті журавель і чапля. Журавлю було самотньо, і він вирішив знайти собі пару серед журавлих. Проте раптом йому спало на думку, що варто піти сватати чаплю, аби оженитися з нею.
Прийшовши до чаплі, він робить пропозицію. Та чапля йому відповіла:
— У тебе одяг короткий, ноги надто довгі, та й нагодувати мене буде нічим. Йди геть, ти мені не підходиш!
Соромно та засмучено журавель повернувся додому.
Минув час, і чапля подумала:
— Самій мені сумно жити. Може, піду свататися до журавля.
Вона прийшла і перепросила:
— Будь ласка, візьми мене за дружину.
Журавель лише похитав головою:
— Іди геть, ти недорослого роду та недобра. Було треба йти тоді, коли я тебе сватав!
Чапля повернулася додому, плачучи і соромлячись.
А журавель знову подумав:
— Шкода, що не взяв чаплю за дружину. Мабуть, піду ще раз.
Він прийшов до неї знову і попросив:
— Чапле, будь моєю дружиною.
А чапля йому відповіла:
— Геть з моєї хати! Міг б ти брати мене тоді, коли я приходила до тебе!
І так вони й досі ходять один до одного свататися, але жодного разу не змогли одружитися.
Мораль: Не відкладайте важливі рішення на потім — можливості можуть бути втрачені, а згодом буде пізно.
