Жили-були дід і баба. Такі вже були бідні, що майже нічого у них не залишилося. Якось дійшли до того, що й хліба вдома не стало — зовсім нічого їсти. Дід каже:
— Бабусю! Зайди до хижки, позмітай трохи борошенця з засіки та спечи мені колобка.
Баба послухалася: витопила піч, назмітала трохи борошна, замісила тісто на яйцях і спекла кругленького колобка. Поклала його на вікно, щоб остиг.
А колобок, лежав-лежав, зірвався з вікна на призьбу, з призьби на землю — і покотився дорогою.
Котиться та й котиться, а назустріч йому зайчик.
— Колобок, колобок! Я тебе з’їм!
А колобок йому:
— Не їж мене, зайчику-побігайчику! Краще я тобі пісню заспіваю.
— Ану, співай!
Колобок і заспівав:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,
Як од баби та од діда втік,
Так і від тебе втечу!
Покотився далі, лишивши зайця ні з чим.
Котиться, котиться, а тут йому назустріч вовк.
— Колобок, колобок! Я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику! Краще я тобі пісню заспіваю.
— Ну, співай!
І колобок знову заспівав:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,
Як од баби та од діда втік,
Так і від тебе втечу!
Знову покотився, залишивши вовка ні з чим.
Котиться, котиться, а тут назустріч ведмідь.
— Колобок, колобок! Я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-братику! Краще я тобі пісню заспіваю.
— Ну, співай!
І колобок сміливо заспівав:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,
Як од баби та од діда втік,
Так і від тебе втечу!
І знову покотився далі, залишивши ведмедя з порожнім животом.
Котиться колобок, радіє, що ні зайчик, ні вовк, ні ведмідь його не з’їли. Аж тут зустрічає лисичку.
— Колобок, колобок! Я тебе з’їм! — каже лисичка.
А колобок їй відповідає:
— Не їж мене, лисичко-сестричко! Я краще тобі пісню заспіваю.
— Оце цікаво! — мовить лисичка. — Ну, співай!
Колобок почав співати:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,
Як од баби та од діда втік,
Так і від тебе втечу!
Лисичка хитро примружила очі:
— Гарна пісня! Але ти так далеко, колобочку, співати, що я не чую. Сідай мені на язик, тоді все буде чутно.
Колобок подумав: “Чого б і ні? Всі мене хотіли з’їсти, та я втік! А лисичка просто слухає мою пісню”. Та й скочив лисичці на язик.
— Ну, слухай! — сказав він і знову завів:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений…
А лисичка тільки чекала моменту — хап! І проковтнула колобка.
Так і закінчилася його пісенька. А лисичка, облизуючись, пішла собі далі, задоволена та сита.
