Жив собі у високих горах маленький дракончик на ім’я Іскринка. Він був не схожий на інших драконів: замість грізного полум’я з його пащі вилітали лише іскри, а крила були ще надто слабкими, щоб злетіти високо. Проте серце Іскринки палало бажанням пригод, і одного дня він вирішив вирушити у подорож, щоб знайти своє справжнє полум’я.
Перша зустріч: маніпулятивний чаклун
Іскринка спустився з гір і потрапив до темного лісу, де зустрів старого чаклуна на ім’я Тінемор. Чаклун мав солодкий голос і сяючу посмішку, але очі його блищали хитрістю.
— О, маленький дракончику, — сказав Тінемор, — я знаю, як зробити твої іскри справжнім полум’ям! Але для цього ти мусиш принести мені Золоте Перо Фенікса з Палаючої Гори. Тільки воно відкриє твою силу!
Іскринка, засліплений мрією про величне полум’я, погодився. Але щось у словах чаклуна змусило його серце тремтіти. “А що, якщо це пастка?” — подумав він. Замість того, щоб одразу бігти до Палаючої Гори, Іскринка вирішив зупинитися і подумати.
Слухаючи серце
Сівши під старим дубом, Іскринка заплющив очі й прислухався до свого серця. Воно шепотіло: “Не поспішай. Слова чаклуна гарні, але чи правдиві вони?” Дракончик згадав, як мама-дракониха завжди казала: “Якщо сумніваєшся, перевір і подумай двічі”. Іскринка вирішив не поспішати й розібратися, що за Золоте Перо і чому чаклуну воно потрібне.
Він знайшов у лісі мудру сову, яка знала всі таємниці. Сова розповіла, що Золоте Перо — це магічний артефакт, який дає чаклуну владу над вогнем будь-якого дракона. “Тінемор хоче використати твою силу для своїх темних справ!” — попередила сова.
Аналізуючи слова
Іскринка зрозумів, що чаклун маніпулював ним, обіцяючи силу, але приховуючи свої справжні наміри. Він пригадав, як Тінемор уникав прямих відповідей на запитання і постійно повторював, що Іскринка “мусить поспішити”. Це здалося дракончику підозрілим. Він вирішив перевірити слова чаклуна, розпитавши інших лісових мешканців. Вовк і заєць підтвердили, що Тінемор уже обманював багатьох, обіцяючи дива, але забираючи їхню силу.
Порада батьків
Іскринка відчув, що самотужки не впорається. Він згадав ще одну пораду мами: “Якщо не знаєш, що робити, повертайся до тих, хто тебе любить”. Дракончик розправив свої маленькі крила й полетів додому, хоч це було нелегко.
Мама-дракониха вислухала його історію й похвалила за те, що він не поспішав і слухав своє серце. “Тінемор боїться тих, хто думає самостійно, — сказала вона. — Твоє полум’я вже в тобі, але воно розгориться, коли ти навчишся довіряти собі й просити підтримки в потрібний момент”. Разом вони склали план: Іскринка повернеться до чаклуна, але не сам, а з хитрістю.
Перемога над труднощами
Наступного дня Іскринка знову зустрів Тінемора. “Я приніс Золоте Перо!” — гордо сказав дракончик, тримаючи в лапах блискуче перо, яке насправді було звичайним, пофарбованим золотою фарбою. Чаклун, засліплений жадібністю, схопив перо й спробував використати свою магію. Але нічого не сталося! Іскринка, скориставшись моментом, випустив хмару іскор прямо в обличчя Тінемора. Той, злякавшись, утік, залишивши свій чарівний плащ.
Коли Іскринка повернувся додому, його іскри раптом спалахнули яскравим полум’ям. “Ти переміг, бо довірився собі й не побоявся просити поради”, — сказала мама, обіймаючи його.
Мораль казки
Іскринка зрозумів, що справжня сила — не в чарівних артефактах, а в умінні слухати своє серце, аналізувати слова інших і не боятися просити допомоги. З того дня він вирушав у нові пригоди, але завжди пам’ятав: мудрість і підтримка близьких — це його найсильніше полум’я.
