У маленькому селі біля лісу стояв старий млин, покинутий уже сто років. Люди шепотіли, що там живе привид — маленький Каспер, який колись був хлопчиком-мельником. Діти боялися навіть наближатися до млина, але одного вечора троє друзів — Оля, Петрик, Данило та Назар — вирішили перевірити, чи правда це.
— Кажуть, Каспер гудить уночі й лякає всіх, хто зайде! — шепнула Оля, тримаючи ліхтарик.
— Та це, мабуть, просто вітер, — пирхнув Петрик, хоч його коліна тремтіли.
— А я чула, що він ховає скарб, — додав Данилко, широко розплющивши очі.
Сонце сіло, і друзі тихенько підкралися до млина. Двері рипнули, ніби застогнали, коли вони їх відчинили. Усередині пахло пилом і старим деревом. Ліхтарик Олі блимав, кидаючи тіні на стіни, що гойдалися, мов живі.
— Чуєте? — прошепотів Петрик. — Щось гуде!
Дійсно, згори долинало тихе “ууу-ууу”. Оля схопила Назара за руку:
— Це він! Каспер!
Раптом ліхтарик згас. Темрява накрила їх, як ковдра, і щось холодне доторкнулося до Петрикової шиї. Він закричав:
— Ааа! Він мене схопив!
Та це був лише павук, що впав зі стелі. Друзі засміялися, але сміх обірвався, коли згори пролунав голос:
— Хтоооо тут?
Голос був тонкий, але моторошний, ніби вітер у димарі. Друзі завмерли. З темряви повільно виплив маленький привид — білий, як молоко, із сумними очима. Це був Каспер!
— Ви… не боїтеся мене? — запитав він, гойдаючись у повітрі.
Оля набралася сміливості:
— Ми думали, ти страшний! Але ти… маленький!
Каспер зітхнув, і від його подиху задрижали павутиння на стінах:
— Усі мене бояться. Я був мельником, але одного дня млин загорівся, і я не встиг утекти. Тепер я тут сам… уже сто років.
Данило нахилився ближче:
— А чому ти гудиш?
— Я не гуджу! — Каспер раптом розсердився, і його очі спалахнули зеленим. — Це інший привид! Він украв мій млин і не пускає мене нагору!
Друзі переглянулися. Петрик стис кулаки:
— Ми тобі допоможемо! Покажи, де він!
Каспер повів їх вузькими сходами. З кожним кроком гудіння ставало голоснішим — “УУУУ-УУУУ!” Нагорі, біля старого колеса млина, гойдався величезний привид — темний, із зубастими щелепами й палаючими очима.
— Йди геть, Каспере! — прогримів він. — І ви, діти, забирайтеся, або я вас з’їм!
Оля скрикнула, але Петрик схопив стару мітлу:
— Ми не боїмося! Це дім Каспера!
Він махнув мітлою, Назар кинув в привида жменю пилу, а Оля увімкнула ліхтарик прямо в його очі. Темний привид завив:
— Аааа! Занадто яскраво!
Він закрутився, як вихор, і зник у щілині стіни. Млин затремтів, але вцілів. Каспер захлопав у долоні:
— Ви прогнали його! Дякую! Тепер це знову мій млин!
Та раптом підлога заскрипіла, і з-під дощок викотилася маленька скринька. Каспер ахнув:
— Мій скарб! Я сховав його, коли був живий…
У скриньці лежали блискучі камінці й стара монетка. Каспер усміхнувся:
— Візьміть це собі. І приходьте ще — я більше не гудітиму, обіцяю!
Друзі повернулися додому, тремтячи від хвилювання й сміючись. Відтоді Каспер став їхнім другом-привидом. А старий млин уже не здавався таким страшним — уночі там тихо світився маленький білий силует, який наспівував мелодію вітру.
Мораль:
Сміливість і дружба можуть подолати навіть найстрашніші таємниці.
