У затишному селі, де кожна хата потопала в зелені садів, жила родина — мама Оксана, тато Михайло та троє їхніх діток: Софійка, Юрко і найменша Катруся. Великдень у цій родині завжди був особливим, адже всі разом готувалися до нього з такою любов’ю, що навіть повітря в хаті пахло радістю.
За тиждень до свята мама Оксана зібрала дітей у кухні й сказала:
— Цього року ми зробимо Великдень незабутнім! Кожен із вас матиме своє важливе завдання, і разом ми створимо справжнє диво.
Софійка, яка любила малювати, одразу закричала:
— Я хочу розписати писанки! Такі гарні, щоб усі ахнули!
Мама усміхнулася:
— Добре, ти будеш нашою майстринею писанок. А я навчу тебе секретного візерунка, який мені передала бабуся.
Юрко, який обожнював готувати, потер руки:
— А я хочу спекти паску! Щоб вона була висока, як гора, і солодка, як мед!
Тато Михайло підморгнув:
— Тоді ти мені допоможеш замішувати тісто, але спершу ми підемо по дрова, щоб піч горіла жарко.
Катруся, тримаючи в руках свою улюблену ложку, тихенько сказала:
— А я хочу прикрасити кошичок. Щоб він був як у казці!
Мама обняла її:
— Чудово, ти зробиш наш кошичок найгарнішим у селі.
Наступного дня родина взялася до роботи. Софійка сиділа за столом із мисочками фарб — червоною, синьою, зеленою. Мама показала їй, як воском виводити зірочки й квіточки на яйцях. Софійка так старалася, що язик у неї висунувся від зосередженості, а коли перша писанка була готова — золотиста з червоними пелюстками, — вона аж підстрибнула від радості.
Юрко з татом тим часом гуділи на кухні. Тато вчив його, як замішувати тісто:
— Додай трішки любові в кожен рух, і паска виросте висока-висока!
Юрко старанно місив, а потім вони разом поставили тісто в тепле місце під рушничок. Коли паска піднялася, Юрко аж заверещав:
— Тату, дивись, вона жива, вона дихає!
А Катруся сиділа на підлозі з кошичком. Мама дала їй стрічки, квіточки з тканини й маленькі дерев’яні зайчики, яких тато вирізав із дерева. Катруся вплітала стрічки в кошик, прикріплювала квіти й шепотіла:
— Ти будеш найкрасивіший, і всі тебе любитимуть.
Увечері, коли всі зібралися разом, хата гуділа від сміху й тепла. Мама спекла з дітьми ще кілька маленьких пасочок, щоб кожен міг прикрасити свою — Юрко посипав горішками, Софійка додала цукрових квіточок, а Катруся поклала зверху крихітну писанку, яку їй допомогла зробити сестра.
Настав Великдень. Родина пішла до церкви з кошиком, який сяяв, наче маленький скарб. Писанки Софійки вражали всіх своєю красою, паска Юрка була такою смачною, що навіть сусіди просили шматочок, а кошичок Катрусі викликав усмішки в кожного, хто його бачив. Після освячення всі сіли за стіл, і діти зрозуміли: це був найкращий Великдень, бо вони зробили його разом.
Софійка шепнула Юркові й Катрусі:
— Давайте наступного року ще більше вигадаємо! Може, спечемо паску у формі зайчика?
Юрко засміявся:
— І писанки з малюнками сонця!
А Катруся додала:
— І кошичок із зірочками!
Так у цій родині народилася традиція — щороку готуватися до Великодня разом, додаючи до свята щось нове й веселе. І кожна дитина в селі, почувши цю історію, мріяла зробити те саме: розмалювати писанки, спекти паску й прикрасити кошичок, щоб подарувати своїй сім’ї радість і тепло.
