У далекому селі, де хмари танцювали з вітром, жив хлопчик Тарас. Він був допитливим, але часто не розумів, чому його настрій то сяяв, як сонце, то ховався, наче місяць за хмарами. Одного дня, гуляючи лісом, Тарас натрапив на таємничу браму, увінчану квітами, які мерехтіли, наче зірки. Над брамою було написано: «Чарівний сад емоцій».
З цікавості Тарас штовхнув браму і опинився в саду, де кожна рослина була унікальною. Повітря гуділо від шепоту квітів, а дерева гойдалися, наче в танці. Назустріч йому вийшла стара садівниця з очима, що сяяли мудрістю. «Ласкаво просимо, Тарасе, — сказала вона. — Цей сад — відображення твого серця. Кожна рослина тут — це твоя емоція. Доглядай їх, і сад цвістиме. Зневажу їх — і він зів’яне».
Садівниця повела Тараса стежкою. Першою вони побачили яскраво-червону троянду, яка палала, наче вогонь. «Це гнів, — пояснила садівниця. — Він може зігріти, але якщо його не стримувати, він спалить усе довкола. Поливай його прохолодною водою терпіння». Тарас спробував, і троянда перестала палахкотіти, ставши ніжнішою.
Далі росла ніжно-блакитна незабудка, що тремтіла від подиху вітру. «Це смуток, — сказала садівниця. — Не проганяй його, а дай йому сонячне світло добрих спогадів». Тарас згадав, як грався з друзями, і незабудка розправила пелюстки, засяявши.
Потім вони підійшли до соняшника, який гойдався і сміявся, розсипаючи золоті іскри. «Це радість, — усміхнулася садівниця. — Вона росте, коли ти ділишся нею». Тарас уявив, як розповідає жарти сестрі, і соняшник виріс ще вище, освітлюючи сад.
Але в кутку саду Тарас помітив бур’яни, що душили ніжні фіалки. «Це страх, — зітхнула садівниця. — Він росте, коли ти тікаєш від нього. Подивися йому в очі, і він відступить». Тарас згадав, як боявся темряви, але уявив себе хоробрим лицарем. Бур’яни почали в’янути, а фіалки, що символізували спокій, розквітли.
Садівниця вручила Тарасу маленьку лійку і сказала: «Твій сад потребує щоденної турботи. Емоції — як квіти: їх треба поливати, обрізати, давати світло. Не бійся жодної з них, бо всі вони — частина тебе».
Тарас повернувся додому, але сад залишився в його серці. Щоразу, коли він відчував гнів, смуток чи радість, він уявляв, як доглядає за квітами. З часом він навчився балансувати свої емоції, і його життя стало схожим на квітучий сад, де кожна квітка мала своє місце.
А Чарівний сад, кажуть, і досі стоїть у лісі, чекаючи тих, хто готовий навчитися піклуватися про своє серце.
Рекомендуємо переглянути більше терапевтичних казок:
Про Сонечко, яке боялося дощу (Прийняття суму)
Вухань вчиться не боятися (подолання Страху Помилок)
Чарівна парасолька (Страх самотності)
Про Зайчика, що боявся голосно говорити (Невпевненість у собі)
Чарівний олівець (Розвиток уяви та впевненості в собі)
