У давні-давні часи, коли земля гуділа від важких кроків динозаврів, у зеленій долині Діно жили величезні ящери. Бронтозаври повільно жували листя, трицератопси неспішно бродили між папоротями, а тиранозаври грізно ричали, але й вони не поспішали. У цьому світі швидкість вважалася чимось дивним, адже всі звикли, що динозаври — це сила і розмір, а не поспішність.
Але в цій долині жив маленький динозаврик Турбо. Він був невисоким велоцираптором із блискучими зеленими очима та великою мрією — бути швидким, як вітер, що ганяє хмари над горами. Турбо не любив повільно човгати, як інші. Він уявляв, як гасає по долині, обганяючи всіх, і доставляє радість друзям.
Одного дня Турбо знайшов у лісі кілька міцних дощечок, гладеньку лаву від старого дерева і міцні ліани. Його очі загорілися ідеєю. «А що, якщо я зроблю щось, що допоможе мені рухатися швидше?» — подумав він.
Цілими днями він майстрував, стукаючи хвостом по дереву і зв’язуючи ліани. Нарешті його винахід був готовий — самокат! Дві дощечки для основи, лава як платформа і маленькі круглі камінці замість коліс. Турбо стрибнув на самокат, відштовхнувся лапкою — і помчав униз пагорбом!
— Вау! Я лечу! — закричав він, коли вітер засвистів у його вухах.
Але коли Турбо почав кататися долиною, інші динозаври лише сміялися. «Ха, дивися, Турбо на своїй дивній штуці!» — реготав бронтозавр Бронко. «Динозаври не гасають, вони ходять велично!» — додав трицератопс Трікс. Навіть птеродактилі, що гніздилися на скелях, кепкували: «Турбо, ти ж не птах, щоб ганяти!» Турбо червонів від сорому, але не здавався. Він знав, що його самокат — це щось особливе.
Одного ранку в долині сталося лихо. Маленький динозаврик Діпі, молодший братик Трікса, захворів. Його лусочки потьмяніли, а температура піднялася так, що він не міг підвести голову. Знахарка долини, стара черепаха Мудра, сказала: «Діпі потрібні рідкісні трави з іншого кінця долини, з-під Сяючої скелі. Але туди далеко, і потрібен хтось дуже швидкий, щоб доставити їх до заходу сонця».
Динозаври зітхнули. Навіть найсильніші з них не могли подолати таку відстань за один день. Але Турбо вискочив уперед: «Я зроблю це! Мій самокат мене не підведе!» Усі здивовано перезирнулися, але часу на суперечки не було. Мудра дала Турбо кошик для трав і побажала удачі.
Турбо стрибнув на самокат і помчав. Він гасав через папоротеві хащі, об’їжджав кам’яні брили, перестрибував струмки. Вітер свистів, а серце билося від азарту. Дорога була нелегка: то ліана зачепилася за гілку, то кам’яне колесо застрягло в багнюці. Але Турбо не здавався. «Я мушу встигнути!» — повторював він, згадуючи бліді лусочки Діпі.
Нарешті він дістався до Сяючої скелі, назбирав потрібних трав і помчав назад. Сонце вже хилилося до горизонту, але Турбо гнав щосили. Коли він увірвався в долину з кошиком, повним трав, усі динозаври ахнули. Мудра швидко приготувала ліки, і незабаром Діпі весело ганяв хвостом — він одужав!
Того вечора в долині влаштували свято. Бронко винувато бурмотів: «Турбо, я думав, твій самокат — дурниця, але ти врятував Діпі». Трікс додав: «Ти найшвидший динозавр у світі!» Навіть птеродактилі з повагою гуділи згори. Турбо посміхався, тримаючи свій самокат. Він не лише врятував друга, а й довів, що бути не таким, як усі, — це сила.
Відтоді в долині Діно з’явилося багато самокатів. Динозаври вчилися майструвати їх, і навіть повільні бронтозаври пробували кататися. Турбо став героєм, а його мрія змінила світ динозаврів назавжди.
Мораль казки: Не бійся бути інакшим і втілювати свої ідеї, адже твоя сміливість і винахідливість можуть змінити світ на краще.
Радимо прочитати казку «Динозавр Тімо і Великий Камінь Дружби», бо це зворушлива історія про справжню дружбу, доброту та сміливість бути собою.
Або ж переходьте за тегом “Динозавр” аби переглянути всі твори.
