У густому лісі, серед високих дерев і запашних квітів, жило маленьке зайченя на ім’я Стриб. Він був веселим і допитливим, але мав одну велику таємницю – дуже боявся залишатися сам.
Коли мама-зайчиха йшла шукати їжу, а друзі-зайченята гралися далеко, Стриб ховався у своїй нірці та тулився до теплого листочка, ніби він міг захистити його від усього на світі.
Одного дня мудрий Їжак побачив його сумним і запитав:
— Чому ти не граєшся з друзями, Стрибе?
— Я боюся бути сам, – тихо відповіло зайченя.
Їжак усміхнувся й сказав:
— Ти ніколи не буваєш по-справжньому сам. Дивись, он вітерець обіймає тебе, сонце гріє своїми променями, а твоє серденько стукає, нагадуючи, що ти сильний і хоробрий.
Тієї ночі, коли мама знову пішла, а Стриб залишився в нірці, він заплющив очі та прислухався. Він почув, як співають цвіркуни, як лагідний вітер шепоче листям, як тихенько стукає його власне серденько.
«Я не самотній, у мене є цілий світ навколо», – подумав він. І вперше заснув без страху.
З того часу Стриб більше не боявся. Він знав: навіть коли здається, що ти сам – навколо завжди є друзі, природа і твоє власне хоробре серце.
✨Мораль казки: Ми ніколи не буваємо по-справжньому самі. Варто лише прислухатися до світу навколо – і ми відчуємо тепло, підтримку та силу всередині себе.
