Уявіть собі тихе містечко у Швеції, де всі діти слухаються батьків, а будинки стоять у рядочок, наче цукерки в коробці. Але одного дня в старій віллі «Курка» з’являється Пеппі Довгапанчоха – дівчинка з рудими косичками, що стирчать, наче вуса кота, веснянками на щоках і очима, що блищать від пустощів. Вона сильна, як справжній велетень, і може підняти свого коня, який живе прямо на веранді! А ще в неї є мавпочка Пан Нільсон, що любить красти печиво.
«Я сама собі капітан!» – весело кричить Пеппі, перевертаючи сковорідку з млинцями так, що тісто літає по стелі. Її тато, капітан Ефраїм, десь у морях, а мама, за словами Пеппі, «стала янголом і дивиться на мене з хмаринки». Але Пеппі не сумує – у неї є скриня із золотими монетами й уява, що не знає меж.
Якось із сусіднього будинку за Пеппі спостерігають двоє дітей – Томмі й Анніка. Вони стоять біля паркану, витріщившись на її коня.
«Гей, ти хто така?» – питає Томмі, тримаючи в руках бутерброд.
«Я Пеппі Довгапанчоха, найкраща у світі вигадниця пригод! – сміється вона. – А ви хто?»
«Я Томмі, а це Анніка, моя сестра, – відповідає хлопчик. – Ти правда живеш із конем?»
«Аякже! І з Пан Нільсоном! Ходіть, я покажу, як готувати млинці без тарілок!» – гукає Пеппі, запрошуючи їх до вілли.
Усередині хаос: Пеппі ходить по стелі, бо «так цікавіше», а Пан Нільсон гойдається на люстрі.
«Ти не ходиш до школи?» – здивовано питає Анніка.
«Школа? Фу, там учать нудні цифри! – фиркає Пеппі. – Я краще вчуся знаходити штукенції!»
«Шту… що?» – перепитує Томмі.
«Штукенції! – пояснює Пеппі, стрибаючи на дивані. – Це коли знаходиш щось класне, наприклад, блискучий камінець чи стару ложку. Хочете шукати зі мною?»
Так починаються їхні пригоди. Пеппі веде друзів до лісу, де вони лазять по деревах і шукають «скарби».
«Глянь, я знайшов гудзик!» – радісно кричить Томмі.
«Це не гудзик, а медаль із королівства Каняка! – запевняє Пеппі. – Там я танцювала з крокодилами!»
«Танцювала з крокодилами?» – Анніка хапається за голову. «Це ж неправда!»
«Може, й неправда, але звучить круто!» – підморгує Пеппі.
Та не всі в місті люблять Пеппі. Однієї ночі двоє злодіїв, Громила й Квіточка, пробираються до вілли, щоб украсти її золото.
«Тихо, мала спить, – шепоче Громила. – Хапай скриню, і тікати!»
Але Пеппі не спить – вона сидить на стелі й п’є чай із ложки.
«О, гості! – радісно вигукує вона. – Хочете пограти в піратів?»
«Ти що, не боїшся нас?» – реве Громила, витріщивши очі.
«Боятися? Ха! – сміється Пеппі. – Давайте я вас покручу!»
Вона хапає злодіїв, крутить їх у повітрі, наче ганчірки, і викидає за двері.
«Приходьте ще, навчу вас жонглювати!» – кричить вона їм услід.
Іншого дня Пеппі, Томмі й Анніка йдуть на ярмарок. Там цирк, і Пеппі не може всидіти на місці.
«Дивіться, силач піднімає штангу!» – захоплено шепоче Анніка.
«Пхе, я можу краще!» – заявляє Пеппі й вибігає на арену.
«Гей, пане силачу, давай позмагаємося!» – гукає вона.
«Ти? Мала? – сміється силач. – Іди грайся в ляльки!»
Але Пеппі хапає його штангу, підкидає її в повітря й ловить однією рукою. Глядачі аплодують, а силач тільки рота роззявив.
Потім Пеппі бачить трапецію. «Це ж як гойдалки!» – кричить вона й стрибає вгору, перевертаючись у повітрі.
«Ця дівчинка – диво!» – шепоче натовп.
Якось у місті спалахує пожежа. Двоє малюків кричать із верхнього поверху будинку, а драбина пожежників закоротка.
«Що робити?» – панікує Томмі.
«Триматися за косички!» – сміється Пеппі. Вона хапає дошку, лізе на сусідній дах і перекидає місток до дітей.
«Не бійтеся, я тут!» – гукає вона, забираючи малюків у безпеку.
«Ти справжня героїня!» – захоплено каже Анніка.
«Та ну, просто день був нудний!» – відмахується Пеппі.
Дорослі в місті хочуть відправити Пеппі до дитячого будинку. Приходить сувора тітонька з паперами.
«Дитино, тобі потрібен порядок!» – каже вона.
«Порядок? – сміється Пеппі. – У мене є порядок: спочатку млинці, потім танці, а потім штукенції!»
Вона влаштовує у віллі вечірку: діти їдять цукерки, Пан Нільсон жонглює бананами, а Пеппі співає пісню про піратів. Тітонька так веселиться, що забуває про свої папери.
На день народження Пеппі вілла «Курка» гудить від сміху. Усі діти містечка танцюють, їдять торт і отримують від Пеппі золоті монети.
«Це на ваші мрії!» – каже вона, обіймаючи Томмі й Анніку.
«Пеппі, ти найкраща!» – кричить Томмі.
«З тобою кожен день – як свято!» – додає Анніка.
«Атож! – сміється Пеппі, і її косички підстрибують. – Життя – це пригода, і я її капітан!»
Цей короткий переказ знайомить із пригодами Пеппі Довгапанчохи – веселої, сильної та вигадливої дівчинки, яка живе у віллі «Курка». Щоб дізнатися про всі її неймовірні історії, радимо прочитати книгу Астрід Ліндґрен!
