Жили-були чоловік і жінка, але між ними не було згоди: постійно сварились і ображали одне одного. Чоловік часто називав свою дружину дурною, а вона у відповідь звинувачувала його у тому, що він теж дурень. Так вони й жили — вічно в скандалах.
Якось чоловік приніс додому сто фунтів масла і рису. Дружина розлютилась:
– Ти що, зовсім розуму не маєш? Ти ж дурень, навіщо купив стільки масла і рису? Може, ти вже збираєшся святкувати весілля нашого сина чи готуватися до похорону свого батька?
Чоловік здивовано відповів:
– Про що ти говориш? Які весілля і похорони? Все це добре приберемо. Хай стоїть, поки не прийде Карнавал.
Дружина заспокоїлася, приховала продукти й почала чекати. Час минав, а Карнавал так і не з’являвся. Одного разу, сидячи на лавці перед домом, вона побачила незнайомця, що йшов вулицею. Вона підняла руку і покликала його:
– Гей, брате, підійди сюди!
Незнайомець зупинився.
– Слухай, брате, тебе часом не Карнавалом звуть? – запитала жінка.
Хлопець зрозумів, що жінка не зовсім при здоровому глузді, і вирішив пожартувати:
– Так, сестро, я Карнавал. А що сталося?
Жінка почала скаржитись:
– Знаєш що, Карнавале, ми не наймалися зберігати твої продукти. Чому ти так довго не забрав їх? Тепер все твоє добро лежить тут, а я змушена тобі все це зберігати!
– Не сердься, сестро, я щойно йшов сюди, шукаючи ваш дім. Ось і знайшов, нарешті, – відповів Карнавал, вирішивши зробити вигляд, що все це правда.
– Добре, заходь і забирай, – сказала жінка.
Незнайомець зайшов у будинок, взяв мішки з рисом і маслом, навантажив їх на спину і пішов. Повернувшись додому, чоловік запитав у дружини:
– Ну, що, Карнавал з’явився?
– Так, з’явився, забрав усе своє, – відповіла жінка. – Я йому все віддала.
– Який Карнавал? Про що ти говориш? Ти що, зовсім здуріла? Масло і рис? Як ти могла так?
Жінка показала чоловікові, якою дорогою пішов «Карнавал». Чоловік осідлав коня і поїхав слідом.
Тим часом Карнавал, помітивши, що чоловік їде за ним, сховав мішки з рисом і маслом у кущах і почав йти пішки. Коли чоловік наздогнав його, запитав:
– Ти не бачив мандрівника, що йшов цією дорогою?
– Так, бачив, – відповів “Карнавал”. – І що він ніс?
– Масло і рис.
– Ага, той самий! Коли ти його бачив?
– Давно вже.
– Як ти думаєш, я його наздожену, якщо буду швидше їхати?
– Ну, навряд чи. – сказав «Карнавал». – Дивись: ти на коні, а він пішки. Поки твій кінь переставить всі свої ноги, рахуй: раз-два-три-чотири, а той, за ким ти женеться, адже на двох ногах. Йому, щоб ноги переставити, треба зробити всього лише: раз-два, раз-два! Уже швидше, ніж ти на коні будеш робити ра-а-з-два-а-а-три-и-и-чот-и-и-ри!
Чоловік погодився і залишив коня, сам побігши пішки. Він постійно повторював:
– Раз-два, раз-два, раз-два, раз-два!
Карнавал тим часом навантажив мішки на коня і поїхав іншою дорогою.
Чоловік, після довгого бігу, не знайшов ні Карнавала, ні його коня. Всі сліди зникли. Повернувшись додому, він почав знову сваритися з дружиною за втрату масла і рису. А дружина звинувачувала його за втрату коня.
І так вони й продовжували сваритися: він її дурною назве, вона його дурнем. А Карнавал, посміхаючись, дивився на все це з боку.
Ця казка чудово ілюструє ситуацію, коли через нерозуміння і надмірну довіру люди можуть втратити важливі речі. Повчальність цієї казки полягає в тому, щоб показати, як важливо обговорювати та розуміти один одного, а також не довіряти сумнівним людям, навіть якщо вони здаються такими, що можуть допомогти.
