Пізньої осені близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя опало й тепер шелестіло під ногами.
Тільки де-не-де на деревах лишились пожовклі листки.
Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили велике рожеве яблуко.
Оля й Ніна скрикнули від радості.
— Як воно й досі збереглося? — здивувалася Оля.
— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна.
І зірвали дівчатка яблуко. Кожній кортіло потримати його в руках.
Олі хотілося, щоб яблуко дісталось їй, та вона соромилася признатись і сказала сестрі:
— Хай тобі буде яблуко, Ніно…
А Ніні хотілося, щоб яблуко дісталося їй, та вона теж соромилась признатись і сказала:
— Ні, хай тобі буде яблуко, Олю…
Яблуко переходило з рук в руки, дівчатка ніяк не могли прийти до згоди. Та ось їм обом набігла думка:
— Віддамо яблуко мамі.
Прибігли вони до мами зворушені, схвильовані. Віддали їй яблуко.
У маминих очах засяяла радість.
Мама розрізала яблуко й дала обом дівчаткам по половинці.
Ідея оповідання “Яблуко в осінньому саду”
Оповідання вчить безкорисливості, щедрості та любові до сім’ї. Оля і Ніна, бажаючи яблука собі, поступаються одна одній, а потім віддають його мамі, яка ділить його порівну, показуючи важливість справедливості та сімейної гармонії.
