Жила-була в густому лісі білочка Шустриня. Вона була швидка, як вітер, і могла за мить видертися на найвищу сосну чи перестрибнути з гілки на гілку, не зачепивши жодної шишки. Усі в лісі любили Шустриню за її веселий норов і добрі вчинки. Але одного дня Шустриня помітила дещо, що змусило її засумувати.
Поруч із її дуплом оселилася нова сусідка – білочка Пухнастка. У Пухнастки був хвіст, якого Шустриня ще ніколи не бачила: пишний, блискучий, мов веселка після дощу, і такий гарний, що всі звірі в лісі не могли відвести від нього очей. Лис хвалив його пухнастість, сова називала його справжнім витвором мистецтва, а зайці щоразу зупинялися, щоб помилуватися, коли Пухнастка гасала по гілках.
Шустриня подивилася на свій хвіст – звичайний, рудий, трохи скуйовджений від швидкого бігання – і зітхнула. «Чому мій хвіст не такий гарний? – думала вона. – Якби в мене був такий, як у Пухнастки, усі б мною захоплювалися!» Ревнощі, наче маленький колючий їжачок, оселилися в її серці. Щоразу, коли Шустриня бачила Пухнастку, вона відчувала, що її власний хвіст стає ще менш привабливим.
Одного ранку Шустриня вирішила: «Досить сумувати! Я зроблю свій хвіст таким же пишним!» Вона зібрала пір’я, що залишили пташки, вплела в хвіст м’який мох і навіть прикрасила його квіточками. Але коли вона спробувала стрибнути на сусідню гілку, її «новий» хвіст зачепився за сучок, пір’я розлетілися, а квіточки впали на землю. Шустриня засмутилася ще більше.
Того ж дня в лісі сталася біда. Маленьке зайченя Зефірчик, граючись, заблукало далеко від дому і впало в глибоку яму, звідки не могло вибратися. Усі звірі зібралися навколо, але ніхто не знав, як допомогти. Пухнастка спробувала спуститися, але її пишний хвіст заважав: він чіплявся за коріння, і вона застрягла. Лис запропонував покликати сову, але сова спала вдень і не чула криків.
Шустриня, яка саме проходила повз, почула метушню. Вона підбігла до ями і, не роздумуючи, стрибнула вниз. Її маленький хвіст не заважав, а швидкість і спритність дозволили їй за мить дістатися до Зефірчика. Шустриня міцно обхопила зайченя лапками, видерлася по стінках ями і витягла його нагору. Усі звірі радісно заплескали!
Зефірчик обійняв Шустриню і сказав: «Дякую, що врятувала мене! Ти найшвидша і найхоробріша білочка в лісі!» Пухнастка, яка щойно виплуталася з коріння, підійшла до Шустрині й додала: «Знаєш, я завжди заздрила твоїй швидкості. Мій хвіст гарний, але він часто заважає, коли треба поспішити. А ти – справжня героїня!»
Шустриня здивувалася. «Ти заздрила мені?» – перепитала вона. Пухнастка кивнула, і обидві білочки розсміялися. Тієї миті Шустриня зрозуміла: її швидкість і спритність – це її власний скарб, не менш цінний, ніж пишний хвіст Пухнастки. Їжачок ревнощів, що сидів у її серці, кудись зник, а натомість з’явилося тепло і радість.
Відтоді Шустриня і Пухнастка стали найкращими подругами. Вони допомагали одна одній: Шустриня вчила Пухнастку швидко бігати, а Пухнастка показувала Шустрині, як доглядати за хвостом, щоб він сяяв. А звірі в лісі любили їх обох, бо кожна була особливою по-своєму.
Мораль казки: Не заздри тому, що мають інші, адже твої власні таланти – це скарб, який робить тебе унікальним. Цінуй те, що маєш, і ти завжди будеш щасливим!
Чому варто читати дітям терапевтичні казки?
🌿 1. Допомагають зрозуміти себе та свої емоції
Терапевтичні казки створені так, щоб дитина могла впізнати себе в герої, його переживаннях і труднощах. Це м’який спосіб говорити про страхи, сором, ревнощі чи сум — без прямих вказівок, через образи.
🌈 2. Навчають долати складнощі
Казкові герої часто проходять шлях від проблеми до рішення. Це формує у дитини віру в себе: «Якщо у казці хтось зміг упоратись — зможу і я!»
🛏️ 3. Заспокоюють і створюють відчуття безпеки
Читання перед сном — це ритуал, який дає дитині відчуття стабільності. А терапевтична казка — ще й турбота про душу. Вона огортає, як ковдра, і дає відповіді на те, що хвилює.
🧠 4. Розвивають мислення й уяву
У таких історіях діти вчаться бачити причинно-наслідкові зв’язки, пробують мислити креативно й уявляти альтернативні рішення.
🤝 5. Зміцнюють зв’язок “дитина-дорослий”
Коли ви читаєте разом, ви стаєте провідником у світ казки й підтримкою в реальному житті. Дитина відчуває, що її розуміють.
