У маленькому селі, де хатки гуділи від сміху дітей, жила дівчинка Марічка. Вона була веселою, допитливою і дуже любила гуляти лісовими стежками, збираючи квіти та слухаючи спів пташок. Але іноді Марічка відчувала, що не все, що пропонують дорослі чи навіть друзі, їй до вподоби. Вона соромилася сказати “ні”, бо боялася образити когось.
Одного сонячного дня, коли Марічка допомагала бабусі полоти грядки, до неї підлетіла маленька золотиста бджілка. Але це була не звичайна бджілка — вона мала крихітну корону і сяяла, наче маленьке сонечко.
— Марічко, — гуділа бджілка, — я чарівна Бджола Довіри. Я бачу, що ти добра дівчинка, але іноді тобі важко сказати “ні”, коли щось не так. Я принесла тобі подарунок!
Бджілка розкрила крильця, і на долоньці Марічки з’явилася маленька червона кнопка з написом “НІ”. Вона була легка, як пір’їнка, і світилася м’яким теплом.
— Ця кнопка чарівна, — пояснила Бджола. — Коли ти відчуєш, що щось неправильно, натисни її, і вона додасть тобі сміливості сказати “ні”. Але пам’ятай: завжди розповідай про це комусь із дорослих, кому довіряєш — мамі, татові, бабусі чи вчительці.
Марічка здивовано подивилася на кнопку. Вона подякувала Бджолі Довіри, і та зникла, залишивши по собі золотисту пилку.
Наступного дня Марічка пішла гуляти до лісу. Там вона зустріла пана Ведмедя, який тримав кошик із цукерками. Ведмідь був великий, усміхнений, але щось у його голосі змусило Марічку насторожитися.
— Марічко, ходімо зі мною в глиб лісу, я покажу тобі чарівну галявину і дам багато цукерок! — сказав Ведмідь, простягаючи лапу.
Марічка відчула, як у животику щось стиснулося. Їй не хотілося йти, але вона боялася образити Ведмедя. Тоді вона згадала про кнопку. Стиснувши її в долоні, Марічка відчула, як тепло розливається по всьому тілу. Вона глибоко вдихнула і сказала:
— Ні, пане Ведмедю, я не піду. Мені не можна ходити далеко без мами чи тата.
Ведмідь здивовано кліпнув, але Марічка не чекала. Вона побігла додому і все розповіла бабусі. Бабуся обняла її і похвалила:
— Молодець, Марічко! Ти правильно зробила, що відмовилася і прийшла до мене. Завжди довіряй своїм почуттям і розповідай нам, якщо щось здається неправильним.
Через кілька днів Марічка гралася на майданчику з іншими дітьми. Один хлопчик, Іванко, запропонував пограти в гру, де треба було сховатися в темному сараї. Марічці не сподобалася ця ідея — сарай виглядав моторошним. Вона знову стиснула кнопку “НІ” і твердо сказала:
— Ні, Іванку, я не хочу туди йти. Пограймо в щось інше!
Іванко спочатку насупився, але потім погодився, і вони разом почали грати в хованки на галявині. Марічка відчула радість: вона не лише відстояла себе, а й придумала веселішу гру!
З кожним днем Марічка ставала сміливішою. Вона навчилася казати “ні”, коли хтось просив зробити щось, що їй не подобалося, і завжди розповідала про це мамі чи бабусі. Чарівна кнопка світилася щоразу, коли Марічка її використовувала, наче підтримуючи її. А одного вечора Бджола Довіри знову прилетіла.
— Ти молодець, Марічко! — сказала вона. — Ти навчилася слухати своє серце і захищати себе.
Пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі, і ти маєш право сказати “ні”, якщо щось здається неправильним. А ще завжди ділися своїми переживаннями з тими, кому довіряєш.
Марічка усміхнулася і міцно обняла кнопку. Вона знала, що тепер завжди зможе захистити себе, навіть без чарівної кнопки, адже сміливість і довіра до близьких — це її справжня магія.
