У старому будинку на околиці міста жила десятирічна Софійка. Вона обожнювала бабусині казки, особливо про Ввічливого Монстра — таємничу істоту, яка ночами прикидалася знайомим і лагідно просила відчинити двері. “Ніколи не довіряй незнайомцям, навіть якщо вони здаються добрими,”- завжди повторювала бабуся, поправляючи окуляри.
Одного зимового вечора Софійка залишилася вдома сама. Мама затримувалася на роботі, а бабуся гостювала у подруги. За вікном вирувала хуртовина, вітер гудів, а сніг шурхотів, б’ючи у шибки. Софійка сиділа на дивані, загорнувшись у теплу ковдру, і читала книжку про пригоди. Раптом домофон різко задзеленчав. Звук був гучним і несподіваним, але після першого сигналу став тихішим, наче хтось навмисне натискав кнопку обережно.
— Хто там? — обережно запитала Софійка, підійшовши до домофона.
— Добрий вечір, Софійко, — відповів м’який, солодкуватий голос. — Це я, дядько Микола, сусід із п’ятого поверху. Забув ключі, холодно надворі. Відчини, будь ласка, двері під’їзду.
Софійка завмерла. Вона знала дядька Миколу — він завжди усміхався і пригощав її цукерками у дворі, коли вона гуляла з подружками. Але чому його голос звучить так дивно, майже як у казці про Ввічливого Монстра? І як він міг дізнатися її ім’я через домофон? Вона пригадала, як учора бавилася у дворі, а подружка кликала її по імені біля під’їзду. Може, хтось підслухав? Її серце закалатало, а долоні спітніли.
— Зачекайте хвилинку, — сказала вона, намагаючись приховати тремтіння в голосі. Бабуся вчила: “Якщо сумніваєшся, перевір.” Софійка схопила телефон і швидко набрала мамин номер.
— Мамо, хтось у домофоні каже, що він дядько Микола, і просить відчинити під’їзд. Він знає моє ім’я! — прошепотіла Софійка.
— Софійко, не відчиняй! — твердо відповіла мама. — Дядько Микола сьогодні поїхав до іншого міста, я сама його проводжала. Хтось, мабуть, підслухав твоє ім’я у дворі. Залишайся вдома, я вже їду!
Холод пробіг по спині Софійки. Вона повернулася до домофона і сказала якомога спокійніше:
— Вибачте, я не можу відчинити. Мама скоро буде.
Голос у домофоні замовк. Софійка притулилася до вікна, вдивляючись у темряву. У світлі ліхтаря вона помітила тінь, що швидко зникла за рогом будинку. Серце гупало, але вона знала, що вчинила правильно. Незабаром мама вбігла до квартири і міцно обійняла доньку.
— Ти молодець, Софійко, — сказала мама. — Ти згадала бабусину казку і зробила все правильно. Ніколи не відчиняй двері незнайомцям, навіть якщо вони знають твоє ім’я чи здаються добрими.
Наступного дня сусіди розповіли, що вночі хтось намагався потрапити до кількох під’їздів, називаючись “сусідом”. Поліція з’ясувала, що це був невідомий чоловік, який підслуховував імена дітей у дворах, щоб прикидатися знайомим. Завдяки пильності Софійки їхній будинок залишився у безпеці.
Мораль: Ніколи не відчиняй двері незнайомим, навіть якщо вони говорять лагідно чи знають твоє ім’я. Завжди перевіряй і телефонуй батькам чи поліції, якщо щось здається підозрілим.
Читайте ще більше казок про правила безпеки, бо вони допомагають дітям навчитися важливим речам у легкій і зрозумілій формі. Через захопливі історії малюки запам’ятовують, як діяти у небезпечних ситуаціях, кому довіряти та як захищати себе. Безпека — це знання, які рятують.
