У маленькому містечку, де будиночки стояли пліч-о-пліч, а діти гралися на зелених галявинах, жив собі Пожежний Автомобіль – Сирена. Він був яскраво-червоний, з блискучими фарами, гучним сигналом і великим серцем, яке завжди хотіло допомагати. Сирена не просто гасив пожежі – він був справжнім другом для всіх дітей у місті. Щовечора, коли сонце ховалося за обрій, він розповідав малечі історії про свої пригоди. Але одна з них стала особливо важливою.
Одного дня в містечку сталася пригода. Маленький хлопчик Тарасик ганяв м’яча біля старого сараю. Він так захопився грою, що не помітив, як одна зі свічок, яку він залишив на підвіконні сараю після вечірнього читання, перекинулася. Іскри стрибнули на суху деревину, і за мить сарай почав диміти. Спочатку Тарасик лише здивовано кліпав очима, думаючи: «Ой, це ж просто димок, нічого страшного». Але дим ставав густішим, а згодом з’явилися язики полум’я.
Тим часом Сирена стояв на своїй станції, коли почув тривожний дзвін. «Пожежа!» – гукнув диспетчер. Сирена ввімкнув сирену, блимнув фарами та помчав вулицями так швидко, що навіть вітер не встигав за ним. Дорогою він кричав: «Дітки, правило швидкого реагування: якщо бачите небезпеку – не стійте, тікайте і кличте на допомогу!»
Коли Сирена дістався до сараю, полум’я вже гуділо, наче голодний звір. Тарасик досі стояв поруч, зачарований і наляканий водночас. «Тарасику, відбігай!» – гримнув Сирена, випустивши струмінь води зі шланга. Хлопчик зірвався з місця, але ноги його тремтіли, і він спіткнувся. Сирена, не гаючи часу, під’їхав ближче, розкидавши іскри колесами, і закрив Тарасика своїм міцним бортом від жару. «Тримайся, друже, я тебе врятую!» – сказав він, гасивши вогонь.
За кілька хвилин полум’я згасло. Сарай був пошарпаний, але ніхто не постраждав. Тарасик сидів на траві, важко дихаючи, а Сирена повернувся до нього, лагідно блимнувши фарами. «Чому ти не втік одразу, коли побачив дим?» – запитав він.
«Я… я не знав, що робити. Думав, що то дрібниця», – тихо відповів хлопчик, опустивши очі.
Сирена всміхнувся і сказав: «Запам’ятай, Тарасику, правило: коли бачиш небезпеку – не чекай, не думай, що вона мине сама. Біжи геть і клич дорослих або мене. Час – це наш найкращий друг у біді, але тільки якщо ми діємо швидко».
Того вечора діти зібралися навколо Сирени, слухаючи його розповідь. Тарасик додав: «Я більше ніколи не буду чекати. Як тільки побачу щось дивне – одразу тікатиму!» Усі засміялися, а Сирена гуднув сигналом на знак згоди.
Відтоді в містечку з’явилося нове правило: якщо чуєш запах диму чи бачиш іскру – біжи, як вітер, і клич Сирену. А Пожежний Автомобіль щоразу гордо котився вулицями, знаючи, що його маленькі друзі тепер у безпеці завдяки простому, але важливому уроку.
Ця казка вчить дітей не ігнорувати небезпеку, діяти швидко і не соромитися просити допомоги.
Ще більше казок про правила безпеки можете прочитати за тегом казки на колесах.
