У затоці Пригод настав тихий вечір. Сонце сховалося за горами, а зірки почали виблискувати на небі. Щенячий патруль відпочивав після дня пригод, але Маршалл, веселий пожежник, не сидів спокійно. Він крутився на своїй подушці й раптом помітив щось дивне за вікном — маленький вогник мерехтів у лісі!
— Ой-ой-ой! — вигукнув Маршалл, підстрибнувши. — Пожежа! Треба рятувати ліс!
Він схопив свій шолом, але спіткнувся об власний хвіст і гепнувся носом у двері. “Ох, я такий незграба!” — засміявся він, але швидко побіг до Райдера, їхнього доброго друга й командира.
— Райдере! У лісі вогник! Це може бути небезпечно! — закричав Маршалл, махаючи лапами.
Райдер глянув у вікно й задумався:
— Хм, дивно… Але Щенячий патруль завжди готовий! Гукай команду, Маршалле!
Маршалл увімкнув свій значок і гавкнув:
— Гонщику, Роккі, Зумо, Скай, Кремезе — усі до бази! У нас таємничий вогник!
Незабаром усі зібралися. Гонщик, відважний поліцейський пес, перевірив свій ліхтарик. Роккі, винахідливий механік, приніс ящик із інструментами. Зума, вправний рятувальник на воді, весело гавкнув: “Готовий!” Скай, смілива льотчиця, закружляла в повітрі, а Кремез, майстерний будівельник, стукнув лапою по шолому:
— Якщо щось горить, ми це зупинимо!
Райдер усміхнувся:
— Щенячий патруль, вперед до лісу! Маршалле, показуй дорогу!
Команда рушила за Маршаллом. Ліс шелестів, сови гукали, а вогник мерехтів усе ближче. Маршалл тремтів від хвилювання:
— А що, як це велика пожежа? Я мушу бути сміливим!
Гонщик принюхався:
— Не пахне димом… Дивно!
Коли вони дісталися галявини, вогник раптом… розмножився! Десятки маленьких вогників закружляли в повітрі. Маршалл закричав:
— Ой, їх стало більше! Ми пропали!
Та Скай підлетіла вище й засміялася:
— Маршалле, це не пожежа! Це світлячки!
Усі видихнули з полегшенням. Світлячки гуділи й танцювали, ніби влаштували вечірку. Зума підстрибнув:
— Круто! Давайте танцювати з ними!
Щенята кинулися веселитися. Маршалл махав хвостом, Гонщик гавкав у ритм, Роккі крутився, як дзиґа, а Кремез будував маленьку сцену з гілок. Скай гуділа крилами в небі, а Зума плескав лапами, ніби плавав. Райдер сміявся:
— Виглядає, як найкраща вечірка в лісі!
Але раптом — шух! — із неба впала маленька іскра й приземлилася на суху траву. Вона зашипіла, і тоненький димок пішов угору. Маршалл завмер, а потім закричав:
— Справжня пожежа! Я її загасю!
Він схопив свій шланг, але знову спіткнувся й бризнув водою прямо на себе. Усі засміялися, але Маршалл швидко скочив і одним точним “пшшш!” загасив іскру. Трава зітхнула з полегшенням.
— Ура, Маршалле! — гукнув Гонщик. — Ти герой!
Світлячки закружляли навколо Маршалла, ніби дякували. Він почервонів під шоломом:
— Ой, та це дрібниці… Але я радий, що перевірив той вогник!
Райдер поплескав його по спині:
— Ти молодець, Маршалле. Завдяки тобі ліс у безпеці, а ми ще й повеселилися!
Щенячий патруль повернувся додому, сміючись і наспівуючи. А світлячки ще довго танцювали в лісі, освітлюючи ніч. Відтоді Маршалл завжди перевіряв вогники — але вже без страху, а з усмішкою.
Читайте ще одну казку для дітей “Щенячий Патруль і Загадковий Слід” або перегляньте підбірку всіх історій про Щенячий патруль.
