Вже три роки поспіль Маруся приїздить до своєї бабусі в село на літні канікули. Батьки залишають її в бабусі саму, адже вона вже доросла, цього року перейшла у четвертий клас. Збиратися до бабусі Маруся почала ще з останнього дзвоника, склала одяг, книжечки, поклала в чемодан і улюблену м’яку іграшку – качечку. Хоча матуся жартувала, що у бабусі є живі каченятка і з ними, мабуть, буде цікавіше гратися, ніж з м’якою іграшкою. Маруся ображено відповідала:
– Мамо, це не просто іграшка, це моя подруга.
Та насправді мама була права, приїхавши до бабусі, Маруся згадувала про свою качечку лише перед сном, і то не завжди. А от живих каченят вона гляділа цілісінький день, разом з бабусею виганяла їх на травичку, наливала водичку, а ввечері перераховувала всіх. Не могла натішитися онукою бабуся, то була її помічниця, подруга та втіха.
Та невдовзі все змінилося. До сусідки, баби Надії, приїхала онучка, яка була одноліткою Марусі. Раніше її не відпускали саму до бабусі, але коли дізналися, що по сусідству живе ще одна дівчинка, то відпустили. Адже не сумнівалися, що вони потоваришують. Дві дівчинки одного віку завжди знайдуть про що поговорити і чим себе розважити.
Катруся, так звали дівчинку, дійсно виявилася дуже говіркою та веселою, тож дівчатка одразу подружили. З тих пір, кожна з бабусь тільки й чула: «Бабуню, я у Марусі», або «Бабуню, я у Катрусі».
Що тільки не вигадували дівчатка: готували кашку для каченят, годували кроленят, влаштовували школу для котів та дресирували собак. А коли всі тваринки були надресировані та нагодовані, дівчатка любили виготовляти одяг з листя або ж влаштовували показ мод з речей, які знаходили в шафі у бабусі.
Так минула добра половина літа. Сонце жарило так, що на вулицю не можна було вийти. Бабусь зморював пообіднішній сон, а дівчатка нудьгували в затінку. Одного разу, Маруся і Катруся помітили у вікно біля сливки великі кущі, які ніби солдати оточили деревце. Вибігли вони у садок, залізли в ці кущі і опинилися ніби в шалаші: навкруги густі кущі віниччя, а зверху розлоге гілля сливки з зеленими листочками та поодинокими плодами. І так їм стало затишно там, тож вирішили, що то буде їхня схованка. Вони принесли туди маленькі стільчики, столик, бо місця було вдосталь та почали гратися. Гралися до самого вечора, аж поки не почули, що їх шукають бабусі. З тих пір, кожного дня по обіді, дівчатка пропадали там.
Одного разу, повернувшись увечері до хати, Маруся побачили, що бабуся в мисці щось теребе.
– Бабуню, що це ти робиш?
– Я тереблю квасолю, – відповіла бабуся.
– Можна я тобі допоможу? – зацікавлено дивилася у миску дівчинка.
– Звичайно, моя хороша, – відповіла бабуся та показала що робити.
– Це так цікаво, – сказала Маруся, – ця квасоля така гладенька та біленька, а ось рябенька, а ось червоненька, така гарна!
В очах Марусі, яка любила щось майструвати своїми руками, загорілися вогники. А вже наступного дня Маруся та Катруся пішли до свого шалашу не з пустими руками, а з мискою квасолі.
– Що ти вигадала? – допитувалась у Марусі Катруся.
– Зараз побачиш, – тримала інтригу Маруся.
Дівчинка поставила на стіл миску з квасолею, поряд коробочку з нитками та голками, а посередині модні журнали прикрас. Катруся вже нічому не дивувалася, після того, як вони виготовляли одяг з лопухів, підв’язувавши їх пасками. Маруся засадила нитку в голку та почала проколювати квасолину за квасолиною, нанизуючи їх на нитку. Так з її рук почали з’являтися намисто та браслети з квасолі.
Катрусі сподобалась ідея Марусі. І згодом в мисці не залишилося жодної квасолини, а на столі лежала купа «прикрас». Маруся була задоволена.
В серпні батьки Марусі пішли у відпустку і приїхали за донькою, щоб разом їхати на море. За Катрусею теж приїхали батьки. Але наостанок, дівчата вирішили показати батькам, чим вони займалися ціле літо. Вони підготували показ мод, дресировану собачку, відгодованих каченят та кроленят, і найголовніше, подарунки для всіх у вигляді намиста та браслетів з квасолі.
– Так от де поділася моя квасоля! – вплеснула у долоні бабуся. – А я її всюди шукала!
– Не знаю, який би вийшов борщ з вашої квасолі, – звернулася мама Марусі до своєї мами, – але прикраси вийшли пречудові! Такі прикраси треба обов’язково з собою на море взяти, таких точно ні у кого не буде!
Всі весело засміялися. А найбільше раділи дівчата! Це літо вони запам’ятають надовго!
