Настала довгоочікувана весна. З-під землі з’явилася зелена стрілочка. Вона швидко розділилася на два листочки. Листочки стали широкими. А між ними з’явився маленький, тоненький паросток. Він піднявся, нахилився до одного листочка й одного чудового ранку розцвів білими Дзвіночками. Це були Дзвіночки Конвалій.
Білі Дзвіночки Конвалій побачив маленький хлопчик. Його вразила краса квітів. Він не міг відірвати очей од них. Хлопчик простягнув руку, щоб зірвати квіти, на що ті прошепотіли:
— Хлопчику, для чого ти хочеш нас зірвати?
— Ви мені подобаєтеся. Ви дуже красиві, — відповів хлопчик.
— Добре, — сказали Дзвіночки Конвалій, тихо зітхнувши. — Зривай, але перед тим, як зірвати, скажи, які ми красиві.

Хлопчик подивився на Дзвіночки Конвалій. Вони були прекрасні. Вони були схожі й на білу хмаринку, і на крило голуба, і ще на щось дивно красиве. Хлопчик усе це відчував, але сказати не зміг. Він стояв біля Дзвіночків Конвалій, зачарований їх красою. Стояв і мовчав.
— Ростіть, Дзвіночки, — тихо вимовив хлопчик.
Яка мораль казки “Хлопчик і Дзвіночки Конвалії” Сухомлинського?
Мораль цієї казки: “Іноді справжня краса не потребує слів, і вона здатна вразити серце так, що не потрібно зірвати чи володіти нею, аби цінувати її.”
Казка вчить, що краса природи чи будь-яка інша краса не завжди потребує матеріального володіння, а часто варто просто насолоджуватися нею і цінувати її без жодних слів чи жестів.
В оповіданні “Чого синичка плаче?” ви теж можете зустріти подібну мораль, але в ставленні до пташок.