Жили-були дід, баба та маленький хлопчик. Одного ранку бабуся вирізала пряник у формі чоловічка. Вона зробила йому глазур для волосся й одягу, а з маленьких грудочок тіста — ніс і очі. Коли вона поклала його в піч пектися, сказала хлопчикові:
— Стережи пряникового чоловічка, поки дідусь і я підемо працювати в саду.
Дід і баба вийшли копати картоплю, а хлопчик залишився біля печі. Але він замріявся й не дивився на неї весь час. Раптом він почув шум, глянув — і дверцята печі розчинилися. Звідти вистрибнув пряниковий чоловічок і чкурнув прямо до відчинених дверей будинку. Хлопчик кинувся їх зачинити, та пряниковий чоловічок виявився надто швидким: він вислизнув у двері та вискочив на дорогу ще до того, як хлопчик устиг його спіймати.
Хлопчик щосили біг за ним, гукаючи дідуся й бабусю. Ті почули галас, кинули заступи в саду й теж побігли навздогін. Але пряниковий чоловічок обігнав усіх трьох, і скоро вони втратили його з поля зору. Утомлені, вони сіли відпочити на узбіччі.
А пряниковий чоловічок побіг далі й незабаром зустрів двох чоловіків, які копали криницю. Вони глянули на нього й питають:
— Куди мчиш, пряниковий чоловіче?
— Я втік від діда, від баби та від хлопчика, і від вас утечу-у-у! — відповів він.
— Авжеж? А ми перевіримо! — мовили вони, кинули своє знаряддя праці й кинулися за ним. Та наздогнати не змогли, і незабаром сіли край дороги відпочивати.
Пряниковий чоловічок побіг далі й зустрів двох чоловіків, що копали рів.
— Куди мчиш, пряниковий чоловіче? — спитали вони.
— Я втік від діда, від баби, від хлопчика, від двох копачів криниці — і від вас утечу-у-у! — вигукнув він.
— Авжеж? Побачимо! — відповіли вони. Але й вони не змогли його спіймати, і теж лишилися позаду.
Далі трапився ведмідь.
— Куди це ти біжиш, пряниковий чоловіче? — загарчав він.
— Я втік від діда, від баби, від хлопчика, від двох копачів криниці й двох копачів рову — і від тебе втечу-у-у!
— Авжеж? Побачимо! — ревнув ведмідь і побіг. Але й він швидко відстав, тяжко дихаючи, і ліг край дороги відпочити.
Пряниковий чоловічок побіг далі й зустрів вовка.
— Куди біжиш, пряниковий чоловіче? — загарчав вовк.
— Я втік від діда, від баби, від хлопчика, від двох копачів криниці, від двох копачів рову й від ведмедя — і від тебе втечу-у-у!
— Авжеж? Побачимо! — сказав вовк і пустився навздогін. Та й він не зміг його наздогнати й теж здався.
Далі на узбіччі спокійно лежав лис. Він навіть не підвівся, а лише тонким голосом гукнув:
— Куди біжиш, пряниковий чоловіче?
— Я втік від діда, від баби, від хлопчика, від двох копачів криниці, від двох копачів рову, від ведмедя й від вовка — і від тебе втечу-у-у!
— Що? Не чую! — сказав лис, нахиливши голову. — Підійди ближче.
Пряниковий чоловічок уперше зупинився й підбіг трохи ближче:
— Я втік від діда, від баби, від хлопчика, від двох копачів криниці, від двох копачів рову, від ведмедя й від вовка — і від тебе втечу-у-у!
— Все одно погано чую, підійди ще ближче, — слабким голосом попросив лис, витягуючи шию та прикладаючи лапу до вуха.
Пряниковий чоловічок підбіг зовсім близько й закричав на все горло:
— Я ВТІК ВІД ДІДА, ВІД БАБИ, ВІД ХЛОПЧИКА, ВІД ДВОХ КОПАЧІВ КРИНИЦІ, ВІД ДВОХ КОПАЧІВ РОВУ, ВІД ВЕДМЕДЯ Й ВІД ВОВКА — І ВІД ТЕБЕ ВТЕЧУ-У-У!
— Авжеж? — вигукнув лис і клацнув зубами. В одну мить він з’їв пряникового чоловічка.
Подібний сюжет можна спостерігати й у відомій українській народній казці «Колобок». Такі казки показують дітям, що надмірна самовпевненість і хвалькуватість можуть призвести до неприємних наслідків. Вони навчають, що варто бути обережним, не довіряти хитрим словам і пам’ятати: навіть найспритнішого може перехитрити той, хто має більше досвіду та хитрості.
