Жили собі дід і баба. Однієї неділі баба напекла пиріжків із маком, виклала їх у миску й поставила на вікно, щоб прохололи. А лисичка пробігала повз хатинку, вловила пахощі та підкралася ближче. Тихенько схопила один пиріжок і мерщій подалася в поле.
Сівши на траві, лисичка виїла мак із пиріжка, а замість нього напхала сміття, стулила його, ніби нічого й не було, та побігла далі.
Дорогою зустріла хлопців, що гнали товар.
— Здорові були, хлопці! — каже лисичка.
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
Хлопці спершу не погоджувалися:
— Де це бачено — бичка за пиріжок!
А лисичка їм:
— Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..
Нарешті один хлопець погодився. Лисичка наказала:
— Тільки не їжте пиріжка, поки я в ліс не зайду!
Коли вона сховалася, хлопці розламали пиріжок і побачили, що всередині сміття. А лисичка тим часом погнала бичка в ліс. Прив’язала його до дуба, а сама взялася майструвати саночки. Рубає деревину й приказує:
— Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила санчата, запрягла бичка й рушила. Дорогою зустріла вовка.
— Здоров, вовчику-братику! — привіталася лисичка.
— Здоров, лисичко-сестричко! А де ти взяла бичка й саночки?
— Бичка заробила, саночки зробила — от і їду!
Вовк попросився підсісти.
— Куди тебе візьму? Саночки поламаєш! — відказала лисичка.
— Ні, я тільки лапку покладу, — запевнив вовк.
Лисичка погодилася, але вовк то другу лапу поклав, то третю, а тоді й сам у саночки вліз. Саночки тріснули!
Розсердилася лисичка:
— А щоб тобі добра не було! Санчата зламав, а тепер іди й рубай нові!
Пішов вовк у ліс, але неправильно повторював лисиччині слова:
— Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав корячкуватих гілок і повернувся до лисички. Та лише глянула на ті гілки й заходилася його лаяти.
— Сиди тут і стережи бичка, а я піду нарубаю сама!
Вовк залишився біля бичка. Зголоднів і надумав: «З’їм бичка та втечу!» Виїв бичка зсередини, набив його соломою й підпер паличкою.
Коли повернулася лисичка, побачила, що сталося, й вирішила провчити вовка. Побігла шляхом і натрапила на валку чумаків із рибою. Лисичка прикинулася мертвою. Чумаки підняли її й кинули на віз. А вона, поки їхали, скидала рибу додолу. Потім зіскочила з воза, зібрала рибу й стала ласувати.
Тут і вовк з’явився.
— Дай і мені рибки, лисичко-сестричко!
— Отакої! Сам налови! — відповіла вона.
Вовк попросив навчити. Лисичка порадила:
— Встроми хвіст у ополонку й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!»
Вовк зробив так, але мороз сковзнув хвіст кригою. Лисичка тим часом бігала навколо й примовляла:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!
Коли хвіст примерз, вона побігла до села:
— Люди, ідіть вовка бити!
Назбігалися люди й побили вовка. А лисичка втекла до хати, вимазала голову тістом і знову в ліс.
Зустрів її вовк, насилу йдучи.
— Оце ти мене піддурила, лисичко! — каже.
— Ой, вовчику, й мене побили — бачиш, мозок витікає! Відвези мене додому!
Вовк посадив лисичку на спину й поніс. А вона приказувала:
— Битий небиту везе!
Привіз до її хатки, а лисичка зістрибнула й, регочучи, сховалася всередині. Вовк тупцював навколо, але влізти не міг. Лисичка тільки визирала у віконце й дражнилася.
Читайте ще більше казок про лисичку, вовка та насолоджуйтесь історіями улюблених героїв.
