У далекій чарівній долині, де хмари гойдалися на пухнастих вербах, а зірки щоночі шепотіли казки, жив маленький паровозик, якого звали Пих-Пих. Він був не звичайним паровозиком: його вагончики не возили вугілля чи пасажирів, а перевозили дитячі мрії. Кожен вагончик був особливим, бо в ньому зберігалася одна унікальна мрія, яку Пих-Пих обережно доставляв до зірок, щоб вони могли її здійснити.
Пих-Пих був яскраво-блакитним, із золотими зірочками на боках, а його димар випускав не дим, а кольорові іскри, що сяяли, як маленькі веселки. Щовечора, коли сонце ховалося за горизонтом, а місяць визирав із-за хмар, Пих-Пих вирушав у свою подорож.
Перший вагончик був червоний і блискучий. У ньому їхала мрія маленької Софійки, яка хотіла стати художницею. Її мрія була схожа на великий альбом із фарбами, що переливалися всіма кольорами світу. Пих-Пих обережно віз цей вагончик, щоб жодна краплинка фарби не розлилася.
Другий вагончик був зелений, як літній луг. У ньому сиділа мрія хлопчика Тарасика, який мріяв про пригоди в джунглях. У вагончику гойдалися крихітні ліани, а іноді звідти долинали звуки тропічних птахів. Пих-Пих тихенько гудів, щоб не розбудити цих пташок.
Третій вагончик був ніжно-рожевий, наче цукрова вата. Там зберігалася мрія дівчинки Оленки, яка хотіла мати чарівного єдинорога. У вагончику мерехтіли маленькі зірочки, а іноді звідти визирав сріблястий ріг, наче нагадуючи Пих-Пиху поспішити до зірок.
Останній вагончик був синій, як нічне небо, і в ньому їхала мрія всіх дітей, які ще не знали, про що мріяти. Цей вагончик був найлегшим, але й найважливішим, бо Пих-Пих вірив, що одного дня ці діти знайдуть свої мрії, а він допоможе їх доставити.
Одного вечора, коли небо було особливо зоряним, Пих-Пих вирушив у дорогу. Долина спала, а місяць освітлював шлях. Але раптом паровозик почув тихенький плач. Він зупинився біля маленького будиночка, де жила дівчинка Марійка. Вона сиділа на ганку й шепотіла: “Я боюся, що моя мрія ніколи не здійсниться…”
Пих-Пих лагідно загудів і запитав: “Яка твоя мрія, Марійко?” Дівчинка зітхнула: “Я хочу, щоб усі діти були щасливими і не боялися спати вночі”. Пих-Пих усміхнувся (а паровозики, знаєте, вміють усміхатися своїм димарем) і сказав: “Це дуже гарна мрія! Давай покладемо її в мій особливий вагончик!”
Марійка зраділа, і її мрія, схожа на теплу ковдру з мерехтливих зірок, акуратно лягла в синій вагончик. Пих-Пих пообіцяв доставити її до найвищої зірки, яка точно знатиме, як зробити всіх дітей щасливими.
Він поїхав далі, а іскри з його димаря розліталися по небу, створюючи нові сузір’я. Діти в долині дивилися на небо, і їм снилися тільки добрі сни, бо знали, що Пих-Пих уже везе їхні мрії до зірок.
Коли Пих-Пих дістався до кінця шляху, він зупинився на хмарі, де зірки чекали на нього. Вони забрали мрії з вагончиків і пообіцяли працювати над їх здійсненням. А Пих-Пих, задоволений, повертався додому, тихо гудячи свою улюблену пісеньку: “Пих-пих, мрії везу, пих-пих, щастя несу…”
І якщо ти коли-небудь побачиш у небі кольорові іскри чи почуєш тихеньке “пих-пих”, то знай — це маленький паровозик везе чиюсь мрію. Заплющ очі, подумай про свою мрію, і, може, одного дня Пих-Пих завітає й до тебе.
Доброї ночі, маленьке диво.
Пропонуємо прочитати ще одну заспокійливу казку про котика Мурчика, який ніяк не міг заснути, але знайшов спокій під зірками 🌙🐱✨
