У звичайній школі, на звичайній вулиці, у звичайного хлопчика, на ім’я Максим трапилася одна зовсім незвичайна історія.
Якось у понеділок, коли Максим шукав у своєму рюкзаку ручку, він знайшов дивний зошит. Обкладинка була зіркового кольору, а на ній золотими літерами виблискувало: “Зошит бажань”.
— Що за дурниці? — пробурмотів Максим і відкрив першу сторінку.
Там красивим каліграфічним почерком було написано:
“Дорогий власнику! Цей зошит особливий. Будь-яке твоє бажання, записане тут, може здійснитися. Але запам’ятай: зошит лише допомагає тим, хто сам докладає зусиль. Він не чарівна паличка, а твій вірний помічник на шляху до мрії.”
Максим скептично посміхнувся. Ну звісно, хтось з однокласників вирішив пожартувати. Але все ж, на всяк випадок, він дістав ручку і написав:
“Хочу отримати п’ятірку з математики!”
Наступного дня була контрольна. Максим, як завжди, нічого не вчив і сподівався на диво. Але коли отримав завдання, зрозумів — без знань не впораєшся. Він розгублено дивився на приклади, коли раптом зошит у його рюкзаку тихенько нагрівся.
Максим відчув дивне бажання спробувати розв’язати хоча б одну задачу. Він взяв чернетку і почав міркувати. Несподівано для себе він згадав щось із минулого уроку, потім ще щось… За п’ятнадцять хвилин до кінця уроку Максим усвідомив, що розв’язав майже всі завдання!
Але останнє, найскладніше, ніяк не виходило. Він бачив, що сусід Олег уже все зробив. Було б так легко зазирнути…
Зошит у рюкзаку знову нагрівся, ніби нагадуючи про щось.
“Зошит лише допомагає тим, хто сам докладає зусиль, ” — згадав Максим.
Він не став списувати. Натомість зосередився і таки знайшов рішення! Можливо, воно було не ідеальне, але це була його власна робота.
Через тиждень учителька роздала контрольні. У Максима була дев’ятка. Не десятка, але чесно зароблена оцінка. І йому було приємніше, ніж від будь-якої списаної десятки.
Того ж дня Максим написав у зошиті нове бажання:
“Хочу навчитися грати у футбол так, щоб мене взяли до шкільної команди!”
Наступного ранку він прокинувся з дивним натхненням. Максим узяв м’яч і пішов тренуватися у двір. День за днем він вправлявся, набивав м’яч, вчився точно пасувати. Зошит ніби підказував йому, коли треба більше старатися, а коли — відпочити.
Через місяць тренер шкільної команди сам підійшов до Максима:
— Я бачу, як ти тренуєшся. Хочеш приєднатися до нас?
Максим аж підстрибнув від радості!
Новину про чарівний зошит він вирішив розповісти своїй найкращій подрузі Соні. Вона теж хотіла спробувати.
“Хочу, щоб Марійка Козак стала моєю подругою,” — написала Соня.
Марійка була новенькою в класі. Вона трималася осторонь, і здавалося, що подружитися з нею неможливо.
Але наступного дня Соня помітила, що Марійка сидить на перерві сама і читає книжку. Зошит тихенько нагрівся в сумці Софійки, ніби підштовхуючи її.
— Привіт! — Соня підійшла до Марійки. — Я бачу, ти читаєш “Гаррі Поттера”? Це моя улюблена книжка!
Спочатку Марійка здивовано подивилася, але потім посміхнулася:
— Справді? А яка частина тобі найбільше подобається?
Так почалася їхня розмова. Соня докладала зусиль: запрошувала Марійку гуляти, захищала її, коли хтось жартував, ділилася секретами. І незабаром вони справді стали найкращими подругами.
Одного дня до Максима підійшов їхній однокласник Артем — хуліган і двієчник.
— Слухай, дай мені той зошит! — вимогливо сказав він. — Я теж хочу, щоб мої бажання здійснювалися!
Максим подумав і віддав зошит. Адже зошит допомагав усім, хто готовий старатися.
Артем написав:
“Хочу новий смартфон!”
Але наступного дня нічого не трапилося. І через тиждень теж. Артем розлютився і кинув зошит на парту:
— Фігня якась, а не зошит! Не працює!
Максим підняв зошит і побачив, що на сторінці з бажанням Артема з’явився новий напис:
“Зошит не може дати тобі речі просто так. Але якщо ти заробиш гроші своєю працею — допоможу відшукати найкращу ціну.”
Артем фиркнув і пішов. Але через кілька днів Максим побачив його… на автомийці біля школи! Артем мив машини за гроші.
— Ти ж казав, що зошит не працює! — здивувався Максим.
— Та працює він, — буркнув Артем, але в його очах промайнула посмішка. — Просто не так, як я хотів. Але, знаєш, заробити самому — це круто!
Через місяць Артем таки купив собі смартфон. Не новіший, а вживаний, але зароблений власними руками. І пишався ним більше, ніж будь-якою річчю, яку просто подарували.
Зошит переходив від учня до учня. Хтось мріяв про гарні оцінки — і зошит допомагав їм зосередитися на навчанні. Хтось хотів навчитися малювати — і раптом знаходив чудовий безкоштовний майстер-клас. Хтось мріяв про друзів — і зошит давав сміливість зробити перший крок.
Але кожного разу зошит працював лише тоді, коли людина сама докладала зусиль.
Одного разу зошит потрапив до дівчинки Олі, яка дуже хотіла допомогти своїй хворій бабусі. Вона написала:
“Хочу, щоб бабуся одужала.”
Зошит не міг вилікувати бабусю — він же не був магічним. Але він підказав Олі, як саме вона може допомогти: приносити ліки вчасно, готувати корисну їжу, читати бабусі книжки, щоб вона не сумувала.
Оля докладала всіх зусиль, і поволі бабусі справді ставало краще. Не через магію, а через любов, турботу і старанність онуки.
Коли зошит повернувся до Максима наприкінці року, на останній сторінці з’явився новий напис:
“Дорогі друзі! Ви навчилися найважливішого: будь-яка мрія може здійснитися, якщо ви готові працювати заради неї. Тепер вам не потрібен чарівний зошит — бо справжня магія живе у ваших серцях, у вашій наполегливості та вірі в себе. Ви самі — творці своїх бажань.”
І знаєте що? Зошит мав рацію. Діти продовжували досягати своїх цілей — і без зошита. Бо вони зрозуміли головне: немає легких шляхів до мрії, але кожна зроблений крок наближає тебе до неї.
А зошит? Він зник так само таємниче, як і з’явився. Можливо, він подорожує далі, допомагаючи іншим дітям зрозуміти, що справжня магія — це їхня власна наполегливість, доброта і віра в себе.
Мораль казки: Будь-яка мрія може здійснитися, але не за помахом чарівної палички, а завдяки твоїм власним зусиллям, старанності та вірі в себе.
