Одного разу Кролик вирішив посіяти просо. Та от невдача: земля була твердою, копати важко, а кролячі лапки для такої справи зовсім не пристосовані.
«Як же мені зробити, – розмірковував Кролик, – щоб і не напружуватися, і просом поласувати? Може, знайти собі помічника?»
Так і вирішив! Побіг Кролик у джунглі шукати Слона.
— Добридень, сусіде! У мене є до тебе прохання.
— Добридень, Кролику! Що за прохання? — насторожено запитав Слон, адже всі в джунглях знали, що Кролик – справжній хитрун і шахрай.
— Хочу посіяти просо. Допоможи мені перекопати поле, а я тобі віддячу, коли зберу врожай.
— Треба подумати, — відповів Слон. — Зараз я дуже зайнятий.
— Ну так що? Допоможеш чи ні? — нетерпляче перепитав Кролик..
– Гаразд, допоможу, – погодився Слон і махнув своїми величезними вухами. – Але тільки копати я буду вночі, бо вдень у мене справ багато.
– От добре! – зрадів Кролик. – Отже, ти копатимеш вночі, а я вдень. Ну, а щодо розплати…
– Тут все зрозуміло, – сказав Слон. – Робота порівну, і врожай порівну.
Кролику не дуже сподобалася ця умова, але він не показав виду й швидко погодився.
— Домовились! — сказав він. — Чекатиму тебе ввечері. Моє поле — он там, біля трьох баобабів, під скелею.
Попрощавшись зі Слоном, Кролик поспішив до річки. Примруживши очі, він уважно вдивлявся у блискучу поверхню води. Раптом над гладдю піднялася величезна постать, схожа на гору.
— Привіт, Бегемоте! — вигукнув Кролик.
— Привіт, — прогудів у відповідь Бегемот.
— Дивлюся, ти сьогодні в чудовому настрої, любий Бегемоте. Це якраз доречно, бо у мене є до тебе невеличке прохання.
Бегемот вибрався на берег, важко ступаючи, і підійшов до Кролика.
— Справа така, — почав Кролик. — Хочу посіяти просо, але самотужки не впораюсь. Чи не міг би ти допомогти? Я працюватиму вночі, а ти вдень. Разом ми швидко все зробимо.
— Мені теж більше подобається копати вночі, — відповів Бегемот. — Уночі не так спекотно.
— Ні, це неможливо, — заперечив Кролик. — У нас, кроликів, сила з’являється тільки вночі, тому вдень я змушений відпочивати.
Бегемот важко зітхнув, явно невдоволений пропозицією працювати в спеку.
– А що я отримаю за роботу? – запитав він.
– Дарма ти заздалегідь турбуєшся, – відповів Кролик, – перекопаємо, посіємо, зіжнемо, там і побачимо…
– А це і зараз видно, – сказав Бегемот. – За таку роботу мені має належати половина врожаю.
– Гаразд, нехай буде по-твоєму! – погодився Кролик. – Ходімо, я проведу тебе до поля.
І вони попрямували до підніжжя скелі. Кролик показав межі поля, і Бегемот почав орати землю своїми могутніми лапами.
– Еге! А в тебе непогано виходить! – вигукнув Кролик. – Ну, тож ти працюй, а ввечері я зміню тебе.
Побіг Кролик до себе в нірку і спокійнісінько поспав аж до самого вечора.
На поле він повернувся незадовго до приходу Слона.
– Молодець, що не спізнився, – сказав він Слонові. – Поглянь, скільки я встиг зробити.
– Ніколи б не подумав, – здивувався Слон, – що ти вмієш так глибоко копати землю!
– А чи не здається тобі, сусіде, що я маленький і слабкий? – образився хитрун.
– Я зовсім не хотів тебе образити… – почав виправдовуватися Слон.
– Хоч я і невеликий на зріст, – перебив Кролик, – але спритний і можу п’ятдесят разів обернутися навколо себе, поки ти повернешся один раз. Ну гаразд, працюй, а я піду подрімаю.
Коли на другий ранок Бегемот прийшов на ріллю, він просто завмер від подиву: подумати тільки, як багато скопав Кролик за ніч!
– Це вражаюче! – сказав він уголос. – Адже я знаю, яка тут тверда земля! Не збагну, як тобі вдалося стільки скопати!
– Та це простіше простого! Мені навіть і старатися особливо не довелося, – відповів Кролик, і тут він ані крапельки не збрехав.
Через тиждень поле було скопано і засіяно. Слон повернувся в джунглі, а Бегемот у річку. І кожен з нетерпінням став чекати на врожай.
Настав час, дозрів урожай. Слон прийшов до Кролика.
– Знаєш, – сказав він, – я йшов повз наше поле і побачив, що просо вже дозріло. Тож коли почнемо збирати врожай?
– Друже мій, – промовив у відповідь Кролик, – нам слід поміркувати, як бути з урожаєм.
– Що?! – здивувався Слон. – Чи не збираєшся ти порушити нашу угоду?
– Та як ти міг таке подумати? – ображено відповів Кролик. – Просто мені здається, що нам обом не варто ділити врожай навпіл: адже кожному дістанеться так мало. Чи не краще одному відмовитися від своєї частки, тоді другий отримає все, а це вже зовсім інша справа!
– Виходить, хтось із нас працював задарма? Ні, дякую! – обурився Слон. – Та й хто ж має відмовитися від своєї частки?
– Той, кому не пощастить. Давай влаштуємо змагання, – запропонував Кролик.
– Яке ще змагання?
– А ось яке. Бачиш оцю довгу мотузку? Берися за один кінець, а я відійду трохи далі і візьмуся за другий. Будемо тягти з усієї сили. Хто перетягне – того і врожай.
Слон подивився на маленького Кролика, потім на свою велику тінь на землі, трохи повагався і погодився.
– На, тримай, – Кролик простягнув Слонові мотузку, – і, як тільки я крикну: «Починай», тягни до себе.
Слон міцно стиснув хоботом мотузку, а Кролик гайнув до Бегемота.
Йому він сказав точнісінько те ж саме, що і Слонові, і сунув йому в пащу другий кінець мотузки.
Потім, відбігши вбік, за дерева, крикнув: «Починай!», і Слон з Бегемотом почали щосили тягти.
Поки вони змагалися, Кролик зібрав усе просоі сховав його у себе в коморі.
Три дні й три ночі тягнули мотузку Слон і Бегемот: то один сильніше потягне, то другий, але нікому так і не вдалося перемогти.
І от, коли обидва вже зовсім знесилили, пішли вони назустріч один одному. Як же вони здивувалися, коли зіткнулися ніс до носа!
– Ти що тут робиш? – здивувався Слон.
— Змагаюся з Кроликом, — хрипко промовив змучений Бегемот.
— Та ні, це я змагаюся з Кроликом! — заперечив Слон.
— З якого дива? — здивувався Бегемот. — Адже ти навіть не працював на полі!
— Послухай, Бегемоте, — розлютився Слон, — я працював щоночі!
— А я працював щодня!
Тут вони здивовано подивилися один на одного й зрозуміли, що Кролик обвів їх обох навколо пальця.
— Ось шахрай! — обурився Слон. — Пішли на поле, самі поділимо врожай.
Слон і Бегемот поспішили до поля. Але там на них чекало розчарування: врожай уже було зібрано, а від Кролика й сліду не залишилося.
Розлючені, вони кипіли від злості.
— Хай тільки попадеться мені в джунглях! — гарчав Слон.
— Я не дозволю йому наблизитися до річки! Хай п’є воду з калюжі! — гримів Бегемот.
Але хитрий Кролик не боявся їхньої люті. Він уже придумав новий план. Знайшовши стару козину шкуру, натягнув її на себе й вирушив у джунглі, виглядаючи зовсім знесиленим.
Дійшовши до місця, де пасся Слон, Кролик із виглядом повної втоми застогнав, охнув і впав у траву.
— Що з тобою, бідний Козлику? Хто ж так тебе побив? — співчутливо запитав Слон.
– Ой, я нещасний! Кролик мене відлупцював тільки за те, що я не поступився йому дорогою.
– Ого! – злякався Слон. – Я бачу, що з ним не варто зв’язуватися.
– Ні в якому разі не зв’язуйся, тільки побачиш його, одразу тікай!
І Кролик у козячій шкурі побіг до ріки, ліг на пісок та застогнав:
– О-йой-йой! Пожалійте мене, дайте хоча б один ковток води!
– Що це з тобою, Козлику? – спитав Бегемот.
– Це все Кролик! Я випадково наступив йому на лапу, і подивись, що він зі мною зробив!
Бегемот задумливо почухався носом об пень.
– Ти краще йди, Козлику, звідси. Ми з Кроликом завжди жили в злагоді, не хотілося б з ним сваритися, навіть через тебе.
– Що ж, піду, – покірно відповів Кролик і поплентався геть.
Ось так маленький хитрун ошукав Слона і Бегемота.
