У одному селі жив чоловік із жінкою. Мали вони аж семеро малих дітей. Жили всі разом — і старі батьки, і малеча — в тісній хатині. Грошей не вистачало, їжі мало, місця обмаль. Життя було нелегким — бідним та клопітним.
Не витримав чоловік узимку цього безладу й тісноти, пішов до батюшки за порадою:
— Батюшко, що робити? У хаті місця немає, діти плачуть, старі бурчать, сил уже немає…
Священик подумав і каже:
— Заведи в хату козу.
Чоловік здивувався, але послухався. Завів у хату козу — і стало ще гірше: коза мекає, діти за нею ганяються, хата перевертається догори дриґом. Минуло два тижні — знову чоловік до батюшки:
— Батюшко, стало ще гірше! Що тепер?
— Заведи ще й собаку, — мовив батюшка.
Послухався чоловік, привів собаку. І тут почалося справжнє пекло: коза мекає, собака гавкає та ганяється за нею, діти кричать, старі сваряться. Через тиждень знову чоловік іде до церкви:
— Батюшко, ну зовсім нестерпно! Що ж тепер?
А батюшка йому:
— Заведи в хату порося.
Повернувся чоловік додому, привів порося. А тоді в хаті й почалося: собака гавкає, порося хрюкає, коза мекає, діти плачуть — суцільний гармидер. Не витримав чоловік, прибіг до батюшки:
— У хаті справжнє божевілля! Не можу більше! Утік з дому й повертатися не хочу!
А батюшка усміхнувся та й каже:
— Добре, тепер іди додому та виведи з хати козу, собаку й порося.
Так і зробив чоловік. І раптом — тиша, спокій, діти радіють, жінка усміхається, батьки зітхають з полегшенням. І чоловік ніби вдруге на світ народився.
Прибіг він знову до батюшки, радісно вигукуючи:
— Дякую, батюшко! Тепер у хаті — як у раю!
🧠 Мораль української народної казки “Важке життя”:
Іноді наше життя здається важким, але ми не завжди помічаємо, що воно могло б бути ще складнішим. Коли умови погіршуються, ми починаємо цінувати те, що мали раніше.
Головна думка — щоб побачити, як добре було, іноді треба порівняти з гіршим.
