Давним-давно, у мальовничому селі, оточеному густими лісами та сріблястими ріками, жили люди, які дуже любили працювати. Вони вирощували пшеницю, ткали полотно, будували міцні хати, але часто скаржилися, що їхні зусилля не приносять достатку. Усе змінилося, коли в село прийшла стара чарівниця Золотинка.
Золотинка була не схожа на звичайних чаклунок. Замість зілля та заклинань вона носила із собою маленький мішечок, з якого сипалися блискучі монети. Але ці монети були незвичайними — вони могли виконувати бажання, але лише за однієї умови: їх треба було використати з добрим серцем.
Одного дня Золотинка зібрала всіх селян на площі й сказала:
— Я подарую кожному з вас по одній чарівній монеті. Але пам’ятайте: якщо ви витратите її на щось егоїстичне, вона зникне, не залишивши сліду. Якщо ж поділитеся нею з іншими, вона примножиться.
Селяни здивувалися, але взяли монети. Першим до діла взявся заможний мельник Гриць. Він давно мріяв про новий млин, тож вирішив витратити монету на нього. Та щойно він поклав її на стіл, монета розтанула, наче сніг під сонцем. Гриць зрозумів, що його бажання було лише для власної вигоди.
Тим часом бідна вдова Олена, яка ледве зводила кінці з кінцями, вирішила інакше. Вона купила за свою монету насіння й роздала його сусідам, щоб усі могли посіяти городину. Наступного дня Олена прокинулася й побачила, що її подвір’я засипане блискучими монетами! Її доброта примножила чарівний дар.
Інший хлопець, Василько, спершу хотів купити собі нові чоботи, але, побачивши, як діти в селі босоніж граються в пилюці, віддав свою монету шевцеві, щоб той зробив взуття для малечі. І що ви думаєте? Наступного ранку біля його хати лежала ціла купа монет, а діти радісно бігали в новеньких черевичках.
Так минали дні, і село змінювалося. Люди почали ділитися не лише монетами, а й часом, знаннями, турботою. Хтось будував спільний міст через річку, хтось навчав інших ремеслу, а хтось пік хліб для всіх. Чарівні гроші Золотинки не закінчувалися, бо доброта не має меж.
Одного вечора Золотинка знову з’явилася на площі. Вона усміхнулася, дивлячись на щасливих селян, і мовила:
— Ви зрозуміли секрет чарівних грошей. Вони не в золоті чи сріблі, а в тому, як ви їх використовуєте. Справжній скарб — це ваші серця, що діляться добром.
З того часу в селі більше ніхто не скаржився на бідність. Люди навчилися, що справжнє багатство — це не накопичувати, а віддавати. А чарівні монети? Кажуть, вони й досі десь там, у чиїхось добрих руках, примножують радість і достаток.
