Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Вітер її котить, і вона гуде.
Аж тут біжить лисичка.
— Бач, — каже, — реве, ще й лякає! От я тебе утоплю!
Схопила тиковку за мотузочку, почепила на шию та й подалася до річки. Почала тиковку топити, а та набирає води та булькотить.
— Іч, — каже лисичка, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу!
Та як тиковка вже набралася води, почала тягти лисичку у воду.
— Бач, яка, — обурилася лисичка. — То просилася, а тепер ще й шуткуєш. Пусти-бо!
Насилу вирвалася та втекла.
Біжить далі, аж на дорозі лежить скрипка, яка на вітрі потихеньку гуде.
— Бач, — каже лисичка, — ангельський голосочок, та чортова думка.
Обійшла її стороною й побігла далі.
Аж тут чоловік капкани розставив.
— Бач, які хитрощі-мудрощі! — сказала лисичка. — Хіба вже й сісти не можна?
Тільки сіла, як капкан її за хвіст схопив.
— Бач, яке, — каже, — ще й тримає!
А тут уже й чоловік іде.
— Дивись, — скаржиться лисичка, — ще, може, й бити буде!
А чоловік узяв її, та й забрав.
Хто є найпопулярнішою героїнею українських народних казок серед тварин?
Без сумніву, це лисичка! Вона постає хитрою, кмітливою та часто підступною персонажкою. У багатьох казках лисичка майстерно перехитрює інших героїв — вовка, зайця чи навіть людей. Серед найвідоміших сюжетів з нею: “Колобок“, “Лисичка та Журавель“, “Лисичка та вовк“. Її образ використовується для того, щоб навчити дітей уважності, обачності та розпізнавання хитрощів.
