У чарівній Бухті Пригод, де вітер гойдав золоте осіннє листя, а сонце світило, наче великий апельсин, жив хлопчик на ім’я Алекс. Цього ранку він прокинувся раніше за всіх, адже сьогодні був особливий день — перший день у школі! Його новий рюкзак, синій, як морська хвиля, був наповнений скарбами: блискучими олівцями, зошитами з малюнками щенят і найсмачнішим у світі бутербродом із сиром. Алекс надів свою улюблену кепку, підстрибнув від радості й побіг до зупинки шкільного автобуса. Але щойно він дістався до парку, його серце завмерло — рюкзак… зник!
— Мій рюкзак! Як же я піду до школи без нього? — вигукнув Алекс, озираючись навколо. Листя шелестіло, пташки співали, але рюкзака ніде не було видно. Хто ж міг його забрати?
Тим часом у штабі Щенячого патруля задзвонив щеняфон. Хоробрий Райдер, лідер команди, почув схвильований голос мера Гудвей:
— Райдер, біда! Алекс загубив свій рюкзак, а шкільний автобус уже на підході! Без нього перший день у школі пропаде!
— Не хвилюйся, мер, Щенячий патруль усе виправить! — відповів Райдер і скликав свою команду. — Щенята, до штабу, мерщій!
Щенята прибігли, виляючи хвостами. Там були відважний поліцейський Гонщик, кремезний будівельник Кріпиш, смілива льотчиця Скай, кумедний пожежник Маршалл, водний рятівник Зума і майстер переробки Роккі. Райдер пояснив:
— Друзі, у нас загадка! Рюкзак Алекса зник, і ми маємо знайти його до приїзду автобуса. Гонщик, твій супернюх нам потрібен, щоб знайти сліди. Скай, облети місто з неба. Кріпиш, перевір кущі й паркани — може, рюкзак десь застряг!
— Гонщик готовий до дії! — гавкнув Гонщик, поправляючи свій синій капелюх.
— Скай злітає в небо! — весело сказала Скай, готуючи гелікоптер.
— Кріпиш на бульдозері, вперед! — прогримів Кріпиш, готовий розгрібати будь-які перешкоди.
Гонщик припав носом до землі й одразу відчув щось дивне. “Пахне сиром… і ще чимось… але що це?” — подумав він. Слід вів через парк, повз гойдалки, до старого дуба. Але там був лише шматочок хліба з крихтами. “Хтось їв бутерброд Алекса!” — вигукнув Гонщик. Та хто ж це міг бути?
Скай, гудячи в небі, помітила щось синє біля річки. “Райдер, там якась тінь тікає з чимось блискучим!” — повідомила вона. Щенята помчали до річки, але знайшли лише порожню коробку з-під соку. Загадка ставала дедалі заплутанішою!
— Хтось грає з нами в хованки, — сказав Райдер. — Треба думати, як справжні детективи!
Кріпиш тим часом розгрібав кущі біля крамниці пана Портера. “Гей, тут сліди лапок! І вони не собачі!” — гавкнув він. Сліди вели до вузької алеї, де щенята побачили… кішку Калі! Вона сиділа на паркані, облизуючи вуса, а поруч лежав синій рюкзак Алекса. Але коли Гонщик спробував його схопити, Калі хитро муркнула й стрибнула на дах, тягнучи рюкзак за собою.
— Калі, віддай рюкзак! — крикнув Гонщик. Та Калі лише блиснула зеленими очима й побігла далі, перестрибуючи з даху на дах.
Райдер викликав Маршалла:
— Маршалл, бери драбину! Калі на даху з рюкзаком!
Маршалл, як завжди, трохи спіткнувся, виїжджаючи на своїй пожежній машині. “Ой, мої лапи!” — засміявся він, але швидко підняв драбину. Та Калі була швидшою — вона стрибнула на дерево, а звідти на візок пана Портера, який котився вниз по вулиці! Рюкзак гойдався в її зубах, а щенята бігли слідом, намагаючись не відставати.
— Це справжня гонитва! — вигукнув Зума, приєднуючись до команди на своєму катері, який він пригнав до каналу.
Роккі придумав хитрий план. Він зробив пастку з мотузки й коробки, посипавши всередину трохи крихт від бутерброда. “Калі не встоїть перед їжею!” — сказав він. Але Калі була надто розумною й обійшла пастку, залишивши щенят у подиві.
Нарешті Скай придумала, як розв’язати цю загадку. Вона піднялася високо в небо й закружляла над Калі, створюючи вихор із листя. “Мяу!” — зойкнула Калі, здивовано випустивши рюкзак. Гонщик блискавично підхопив його лапами. “Є!” — радісно гавкнув він.
— Молодці, щенята! — похвалив Райдер. — А тепер швидше до автобуса!
Щенячий патруль помчав до зупинки, де Алекс стояв, сумно дивлячись на дорогу. Побачивши свій рюкзак, він аж підстрибнув від щастя. “Ви найкращі, Щенячий патруль! Мій перший день у школі врятовано!” — вигукнув він, обіймаючи Гонщика й Кріпиша.
Шкільний автобус загудів, і Алекс, махаючи рукою, поїхав до школи, готовий до нових пригод. А Щенячий патруль повернувся до штабу, де Райдер пригостив усіх смачними кісточками. “Що за день!” — засміявся Маршалл, випадково перекинувши миску з водою. Усі щенята розреготалися.
Тієї ночі Бухта Пригод спала спокійно, знаючи, що Щенячий патруль завжди розплутає будь-яку загадку й урятує день — навіть якщо це перший день у школі!
Кінець.
