Жив-був колись король, який завжди хвалився, що ніколи в житті не брехав. Проте придворні часто шепотіли один одному: «Це неправда! Ти брехун!» — і король дуже сердився, коли про це чув.
Нарешті він сказав придворним:
— Ви мене дивуєте й засмучуєте. Якщо чужинець почує ваші розмови, подумає, що я царюю над брехунами. Я хочу, щоб це припинилося. Ви ніколи більше не почуєте від мене слів «Це неправда!» чи «Ти брешеш!», а тому я обіцяю: віддам свою доньку заміж за того, хто зловить мене на цих словах.
Одного дня молодий пастух, який теж це почув, промовив про себе:
— Чудово! Якщо король дотримається слова, його донька буде моєю!
Старий король дуже любив стародавні пісні, казки та жарти. Після вечері він часто сідав на кухні біля великого вогнища та слухав, як слуги співають і розповідають кумедні історії.
— А ти, хлопчику, мабуть, нічого не знаєш, — звернувся він одного вечора до молодого пастуха.
— Як не знати, ваша величносте, — відповів той.
— Тоді послухаємо, що ти вмієш, — сказав король.
Пастух почав:
— Одного разу йшов лісом і побачив товстого зайця, який біг просто на мене. У мене був шматочок смоли. Я кинув його в зайця — і смола прилипла йому до лоба. Заяць помчав далі та врізався в іншого зайця, і вони так і залишилися склеєні. Я без зусиль спіймав обох.
— Невже таке можливо? — здивувався король.
— До того, як стати пастухом при дворі, я працював на батьковому млині. Одного разу мій віслюк ледь не зламав хребет від перевантаження. Я вирізав із паркану гілку й вставив її замість хребта. Віслюк відразу підвівся і пішов далі з вантажем.
— Дивовижно! — вигукнув король.
— Наступного ранку я побачив, що на кінці палиці виросли гілки з листям і горішками, вони піднялися аж до неба. Я почав лізти по гілках і дійшов до місяця. Там побачив баб, які жали овес. Коли я хотів спуститися, то палиці вже не було, а віслюк зник. Я сплів колосся у мотузку і почав спускатися.
— Це неймовірно, — сказав король.
— Мотузка була замала, я впав і застряг у скелі. Вибравшись, побіг за залізним ломом, бо моя голова залишилася в скелі. Повертаюся — а там величезний вовк гриз мою голову. Я вдарив його палицею, і з його заду випав папір.
— І що ж було на папері? — запитав король.
— Там було написано, що ваш батько колись був моїм дідом, мельником.
— Ти брешеш! — крикнув король, зриваючись на ноги.
— Ура! — сказав пастух. — Я виграв: ваша донька буде моєю дружиною!
— Як так? — здивувався король.
— Чи не обіцяли ви віддати руку доньки тому, хто спіймає вас на словах «Ти брешеш»?
— Вірно, — промовив король. — Слово короля — закон. Завтра заручини, а через тиждень весілля.
І так пастух за одне слово отримав королівську доньку!
