Давним-давно, в одному селі, жили три сестри. Багаті, гарні, з чорними бровами, білими личками та довгими косами. Стрункі, мов тополі, вони зачаровували всіх навкруги.
Багато юнаків намагалися привернути їхню увагу, але дівчата були байдужі. Ніхто з них не здобув їхнього серця. І справа була не в гордості — просто сестри мовчали. Коли хлопці питали чи розмовляли з ними, дівчата вперто мовчали, і ніхто не міг зрозуміти, чому.
Та одного разу до їхнього маєтку завітав незнайомець. Чарівний чоловік був одягнений у короткий сюртук, який у тих краях називали «половик» — це старовинний чоловічий жакет, що доходив до талії.
Дівчата розкішно прибралися і сіли навпроти нього. Незнайомець лагідно дивився на них, розпитував, намагався розговорити. Але сестри мовчали. Тоді він вирішив піти на хитрість.
Сів у крісло, розстебнув свій половик, черкнув сірник і, ніби запалюючи цигарку, підпалив одяг. З половика пішов дим, а чоловік вдавав, що не помічає цього.
Дівчата лише розгублено переглядались між собою. Коли вогонь підібрався до краю половика, одна з них не витримала і сказала:
— Каварер, каварер, погорік загорер!
Друга, трохи незадоволено:
— Ти б сиділа і мовчала, ніби діро не твоє.
А третя лаконічно промовила:
— А я морчу.
Так незнайомцеві вдалося дізнатися причину їхнього мовчання: дівчата соромилися своєї вади мови. Але навіть вона не змогла затьмарити їхню красу та скромність. Згодом кожна з сестер вийшла заміж, і нарешті вони позбулися того безглуздого сорому, який тягарив їх стільки років.
До сьогодні щасливо живуть сестри у своїх сім’ях, відкривши серця та голоси для світу.
Мораль казки: Справжня краса й цінність людини не зникають через її недоліки чи сором. Не варто соромитися себе через щось природне або невинне — відвертість і мужність допомагають подолати страх і знайти своє щастя.
