Жило-було в невеличкому селі, де золоті поля гуділи від осіннього вітру, а дерева вдягалися в багряні шати, велике гарбузове поле. На тому полі ріс один особливий гарбуз — круглий, як повний місяць, і такий яскраво-помаранчевий, що здавався маленьким сонцем. Одного ранку, коли туман ще гойдався над землею, гарбуз раптом затремтів, засміявся гучним голосом і… ожив! Він скочив на свої міцні зелені ніжки, розправив листя, наче королівський плащ, і проголосив:
— Я — Гарбузяний Король, володар осені! Віднині всі овочі та фрукти мого королівства зберуться на Велике Осіннє Свято!
У селі здивувалися, але не злякалися, бо Гарбузяний Король виглядав добродушно: його очі з гарбузових насінинок блищали весело, а посмішка була широчезна. Він закотив свій трон — величезний гарбуз — на середину поля і запросив усіх овочів та фруктів приєднатися до свята.
Першою пристрибала Морквиця, тоненька й руда, наче осіннє листя. Вона поклонилася і сказала:
— Я, Морквиця, допомагаю людям бути здоровими! Мене додають у супи та салати, і мої вітаміни зігрівають усіх у холодні осінні дні!
Гарбузяний Король кивнув і вигукнув: — Браво, Морквице! Ти — справжня королева супів! Ось тобі медаль із соняшникового насіння!
Наступним прилетів Яблучко — червонобоке, соковите, з блискучою шкіркою. Воно закружляло перед королем і гордо сказало:
— Я, Яблучко, дарую людям радість і солодкість! Мене печуть у пирогах, варять у компотах, а діти люблять хрумкати мене просто так!
— Чудово, Яблучко! — засміявся Король. — Ти — скарб осінніх садів! Ось тобі корона з виноградних листочків!
Тут приповзла поважна Картопелька, кругла й трохи запилена землею. Вона пихкала, але голос її був упевнений:
— Я, Картопля, годую цілі родини! Мене смажать, варять, товчуть у пюре. Без мене осінь не була б такою ситною!
Гарбузяний Король аж заплескав у листя: — Картопелько, ти — основа осіннього столу! Ось тобі орден із кукурудзяного качана!
Один за одним приходили гості: Буряк розказав, як він фарбує борщ у рубіновий колір, Капуста похвалилася, що з неї готують голубці й квасять на зиму, а Виноградинка заспівала про те, як із неї роблять солодке вино. Навіть маленький Горішок, тріснувши шкаралупкою, гордо заявив, що додає хрускоту до осінніх страв.
Та раптом із краю поля почувся тихий голос. Це була крихітна Квасолина, яка сором’язливо виглядала з-під стручка.
— А я… я просто квасоля, — промовила вона. — Мене варять у супах, але я не така яскрава, як інші…
Гарбузяний Король нахилився до неї й усміхнувся: — Квасолино, кожен овоч і фрукт важливий! Ти годуєш людей, даєш їм силу, і без тебе осінь не була б повною. Ти — маленька, але могутня! Ось тобі намисто з росинок!
Свято тривало до вечора. Овочі та фрукти танцювали під осінній вітер, співали пісень, а селяни, які прийшли подивитися, сміялися й пригощалися гарбузовою кашею, яку приготував сам Король. Він гучно проголосив:
— Осінь — це час урожаю, праці й радості! Кожен із вас, від величезної гарбузини до маленької квасолини, робить цей сезон особливим. Працюйте разом, і люди завжди будуть вдячні за ваші дари!
Коли сонце сіло, Гарбузяний Король вкотре розправив свій листяний плащ і зник у тумані, залишивши по собі лише теплу посмішку та кошик стиглих гарбузів. А селяни ще довго згадували це свято, дякуючи землі за її щедрість і навчаючи дітей цінувати працю та кожен осінній плід.
Мораль казки: Урожай — це результат спільної праці природи та людей, і кожен плід, навіть найменший, має свою цінність.
