Жила-була одна чарівниця, у якої було троє синів, що дуже любили одне одного, як справжні брати. Але стара жінка не довіряла їм і підозрювала, що вони хочуть відібрати в неї її силу. Тому вона обернула старшого на орла, який був змушений жити серед скелястих гір і часто з’являвся в небі, ширяючи по великих колах. Другого вона перетворила на кита, який плавав у глибинах моря, і про його присутність свідчило лише те, що іноді з води здіймався величезний стовп бризок. Обидва брати могли з’являтися у людській подобі лише на дві години на день.
Третій син, боячись, що мати перетворить його на лютого дикого звіра — ведмедя чи вовка, — утік потайки. Він чув, що зачарована донька короля ув’язнена у Замку Золотого Сонця й чекає визволителя. Але кожен, хто намагався її звільнити, ризикував життям: уже двадцять троє юнаків загинули страшною смертю, і лише один ще мав право спробувати. Після нього більше нікому не дозволяли робити спробу.
Оскільки серце юнака не знало страху, він вирішив розшукати Замок Золотого Сонця. Він довго мандрував, та так і не міг знайти його, аж поки випадково не потрапив до великого лісу й заблукав. Несподівано він побачив у далині двох велетнів, які махали йому руками. Коли він підійшов, вони сказали:
— Ми сперечаємось через капелюх — кому він має належати. Обидва ми однаково сильні, і жоден не може перемогти іншого. Маленькі люди розумніші за нас, тож ми доручаємо вирішити це тобі.
— Як можна сперечатися через старий капелюх? — здивувався юнак.
— Ти не знаєш, які в нього властивості! Це — чарівний капелюх бажань. Хто його надягне, той може побажати опинитися будь-де — і вмить там опиниться.
— Дайте мені капелюх, — сказав юнак. — Я відійду трохи далі, а тоді покличу вас. Хто перший добіжить до мене — тому й належатиме капелюх.
Він надягнув його, пішов далі, але, згадавши про королівну, зовсім забув про велетнів і йшов усе далі й далі. Нарешті, зітхнувши з глибини душі, вигукнув:
— Ах, якби ж я був уже в Замку Золотого Сонця!
Ледве вимовив ці слова, як уже стояв на високій горі перед воротами замку.
Він увійшов і пройшов усі покої, поки в останньому не знайшов королівну. Але як він злякався, побачивши її! Обличчя її було сірим, зморшкуватим, очі каламутними, а волосся — рудим.
— Це ти — донька короля, чию красу славить увесь світ? — вигукнув він.
— Ах, — відповіла вона, — це не мій справжній вигляд. Людські очі бачать мене лише в такому потворному образі. Але щоб ти дізнався, якою я є насправді — ось дзеркало, воно не обманює і покаже моє істинне обличчя.
Вона дала йому дзеркало, і в ньому він побачив найвродливішу дівчину на землі, а на її щоках котилися сльози смутку.
— Як тебе можна врятувати? Я не боюся небезпеки! — сказав юнак.
— Той, хто здобуде кришталеву кулю й покаже її чаклуну, знищить його силу, і я поверну свій справжній вигляд, — сказала вона. — Але вже багато хто загинув, намагаючись це зробити. Ти ще такий молодий… Мені шкода, що тобі доведеться наражатися на таку небезпеку.
— Ніщо мене не зупинить, — сказав юнак. — Лише скажи, що маю зробити.
— Ти дізнаєшся все, — сказала вона. — Коли зійдеш із гори, біля джерела стоятиме дикий бик. Ти маєш битися з ним. Якщо тобі пощастить його вбити, з нього з’явиться вогняний птах, у тілі якого є палаюче яйце, а в яєчному жовтку лежить кришталева куля. Але птах не відпустить яйце, поки його не змусити. Якщо ж яйце впаде на землю, воно спалахне й спалить усе довкола, навіть лід розтопить, і разом із ним — кришталеву кулю. Тоді всі твої зусилля будуть марними.
Юнак спустився до джерела, де бик ревів і гарчав. Після тривалої боротьби він встромив меча в тіло тварини, й та впала. В ту ж мить із неї вилетів вогняний птах і зібрався летіти геть. Але брат юнака — орел — пролітав повз хмари й побачив це. Він кинувся вниз, погнав птаха до моря й дзьобом бив його, доки той у розпачі не впустив яйце.
Та яйце не впало в море, а впало на рибальську хатину на березі, й вона миттєво почала диміти та от-от мала загорітись. У ту мить із моря здійнялися хвилі заввишки з будинок — вони накрили хатину й загасили полум’я. То був інший брат — кит — який підплив і здійняв воду вгору.
Коли вогонь згас, юнак шукав яйце і, на щастя, знайшов його. Воно ще не розтануло, але шкаралупа тріснула від раптового охолодження, і він зміг дістати кришталеву кулю цілою.
Коли він прийшов до чаклуна і показав йому кулю, той сказав:
— Моя сила знищена, відтепер ти — володар Замку Золотого Сонця. А за допомогою цієї кулі ти можеш повернути своїм братам людську подобу.
Юнак поспішив до королівни, і коли увійшов до покою, вона стояла перед ним у всій красі. Радісно вони обмінялися перснями.
