Жила лисиця у вовка прислужницею, і що вовк наказував робити, те вона й виконувала, бо була слабшою за нього. Одного разу лисиця вирішила позбутися такого господаря.
Якось вони йшли разом лісом, і вовк сказав:
– Лисице руда, знайди мені їжу! Не дістанеш – з’їм тебе!
Лисиця відповіла:
– Є одне селянське подвір’я, де пасуться два молоді ягняти. Якщо хочеш, можемо вкрасти одного.
Вовк погодився, і вони вирушили туди. Лисиця вкрала ягня, віддала вовкові, а сама втекла. Вовк з’їв ягня, але захотів ще. Пішов він знову на подвір’я, але був таким незграбним, що мати ягняти його помітила й здійняла галас. На крик збіглися селяни, які зловили вовка і добряче його побили.
Кульгаючи та виючи від болю, вовк повернувся до лисиці й сказав:
– Ти мене підвела! Я хотів украсти друге ягня, але мене спіймали й набили боки.
А лисиця відповіла:
– Сам винен! Навіщо бути таким ненажерливим?
Наступного дня вони знову пішли в поле, і вовк знову каже:
– Лисице руда, дістань мені щось поїсти, а не дістанеш – я тебе з’їм.
Лисиця відповіла:
– Я знаю одне селянське подвір’я, де сьогодні ввечері господиня млинці пече. Давай їх украдемо.
Вони пішли туди, і лисиця обшукала весь дім, все роздивилася і принюхалася, доки не дізналася, де стоять горщики. Вкрала шість млинців і принесла їх вовкові.
– На, їж, – сказала вона йому, а сама знову втекла своєю дорогою.
Вовк миттю проковтнув млинці й каже:
– Вони такі смачні, що мені ще хочеться.
Він повернувся до хати й звалив усю миску на підлогу – залишилися тільки скалки. Піднявся галас, господиня помітила вовка і почала кликати на допомогу. Збіглися люди, і вони почали його бити, хто чим. Вовк ледве втік, кульгаючи на обидві ноги та голосно виючи, до лисиці в ліс.
– Чому ти мене так підвела? – скрикнув вовк. – Селяни спіймали мене і добре начесали мені спину!
Лисиця відповіла:
– А навіщо ти такий ненажерливий?
Третього дня вони знову разом пішли в поле. Вовк, кульгаючи, ледь встигав за лисицею і знову каже їй:
– Лисице руда, дістань мені щось поїсти, а не дістанеш – я тебе з’їм.
Лисиця відповідає:
– Я знаю одного селянина, він зарізав корову, і засолене м’ясо лежить у нього в коморі, в діжці. Давай його вкрадемо!
Вовк погодився:
– Давай підемо разом, а ти мені допоможеш, якщо я не зможу вибратися.
– Що ж, підемо, – сказала лисиця і показала йому всі шляхи та лази.
Нарешті вони дісталися до комори. М’яса там було багато, і вовк одразу ж взявся за нього, думаючи: «Усе з’їм – часу вистачить». Лисиця теж поїла, але постійно роздивлялася навкруги й часто підбігала до дірки, через яку вони залізли в комору, перевіряючи, чи достатньо широка вона для втечі. Вовк запитав:
– Лисице мила, чому ти все бігаєш туди-сюди?
– Треба подивитися, чи не йде хтось, – відповіла хитра лисиця. – Не їж тільки занадто багато.
Вовк відповів:
– Я не піду, доки не з’їм усе м’ясо з діжки.
Тим часом у комору зайшов селянин, почувши шерех лисячих лап. Лисиця одразу ж вискочила назовні, і вовк за нею, але так набив собі живіт, що застряг у дірці. Селянин узяв дубину й убив вовка. А лисиця втекла в ліс і раділа, що позбулася такого ненажери.
Якщо цікавить ще більше казок про лисицю та вовка, то радимо почитати “Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат”, “Колобок”, “Лисичка-суддя”. Діти легко зрозуміють взаємодію між персонажами та навчать про хитрість, наслідки жадібності та важливість обережності.
