Давно-давно у одному селі оселився страшний змій, який пожирав усіх його мешканців, доки не лишився там лише один старий дід.
– Ну що ж, – мовив змій, – завтра й тебе з’їм на сніданок.
Того дня через село проходив бідний юнак і попросився до діда переночувати.
– А тобі що, жити набридло? – здивовано запитав дід.
– Чому ж? – відповів хлопець.
Тоді дід розповів йому, як змій винищив усе село і тепер має намір з’їсти останнього мешканця – його.
– Ех, – усміхнувся хлопець, – ще подивимося, хто кого!
Наступного ранку прилетів змій, побачив юнака і радісно вигукнув:
– От і добре! Було одного, тепер цілих двоє – бенкет буде пишним!
А хлопець лише усміхнувся:
– Гляди, змію, щоб не подавився!
Змій з подивом зиркнув на нього.
– Що, – питає, – невже ти сильніший за мене?
– Авжеж, сильніший.
– Та невже? А чим доведеш? Ось я, наприклад, – мовив змій, – глянь, як можу!
Взяв здоровенний камінь, стиснув його з усієї сили, і з каменя одразу сипонуло борошно.
– Пхе, це дурниця! – відказав хлопець. – Ану, зроби так, щоб юшка потекла.
Змій здивувався, а хлопець тим часом непомітно взяв із торби шматок сиру, стиснув його в руках, і з сиру відразу потекла сироватка.
– Бачиш? Оце сила! – усміхнувся хлопець, демонструючи свою “перемогу”.
– Отак,- каже,- дави.
– Ну, ходім,- каже тоді змій,- за товариша будеш.
А хлопець йому:
– Хіба за старшого.
Ото й пішли. Питає його змій:
– А як звуть тебе?
– Іван-Побиван,- каже хлопець.
Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене,- думає,- і не вбив».
Стало на обід, змій і каже:
– Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідать варити.
Пішов хлопець. Ходить по змієвій череді та й вв’язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, побіг сам.
– Що ти, хлопче, робиш?
– Е, буду ще тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати.
– Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш..
Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту шкуру.
– Іди,- каже,- води принеси.
Узяв хлопець шкуру, насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив собі лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.
– Що це ти робиш?
– Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.
– А щоб тебе! – каже змій та й злякався хлопцевої сили. Поніс сам.
– Піди ж,- каже,- хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде.
– Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! – Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не сильний, як побачить, що хлопець менше нього їсть. А як зосталось небагато, то він сів і собі посьорбав та й каже:
– Мало.
– Ну,- каже змій,- то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.
– А як іти, то йти,- каже хлопець, а сам думає: «Тепер пропав».
От як почали їсти,- а вареників стоїть бочок двадцять,- то змій все їсть та їсть, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подали, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже:
– Ходім на камінь крутитись.
– А як іти, то йти,- каже хлопець.
Змій як крутнувсь – аж огонь пішов.
– Дурниця,- каже хлопець,- ти так крутнись, щоб юшка потекла.- Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них так юшка і бризнула.- Отак,- каже,- крутись.- Та ще, та ще: – От як дави!
Ну, змій вже вкрай злякавсь Івана-Побивана. Але ще каже:
– Ану, давай, хто сильніше засвище.
Змій як свисне, аж дерева пригнулись.
«Ну,- думає Іван-Побиван,- що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:
– Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.
Змій зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія залізякою, то той аж здригнувсь.
– Правду кажеш,- каже змій,- ледве справді очі не повискакували! – Та вже щоб хоч не бути з Іваном укупі, то побудував йому хату на одшибі; а сам давай з матір’ю радитись, як би їм його звести зі світу.
– Давай,- кажуть,- його спалим.
А хлопець підслухав це та десь і сховавсь. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується.
Приходить змій.
– Що ти, хлопче, хіба ще живші?
– Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.
«Ну,- думає змій,- од такого треба подалі!» Та як дременув з тих країв, то тільки його й бачили.
Полюбляєте героїчні казки? Пропонуємо прочитати: “Іван – мужичий син”, “Козак Мамарига”, “Чабанець”.
