Йшов голодний вовк. Бідолаха так зголоднів, що аж світ перед очима потьмарився. Бреде він, ледь ноги переставляє, аж раптом бачить — стоїть чапля.
Тихенько підкрався вовк і вже хотів її схопити.
Чапля зрозуміла, що біда близько, та й каже:
— Вовче, дозволь хоч перед смертю потанцювати.
«Від цього шкоди не буде», — подумав вовк і погодився:
— Танцюй, але швидко, бо я дуже їсти хочу.
Чапля переступає з ноги на ногу — ніби танцює (хоч усі знають, що чаплі не танцюють). Скаче вона, а сама потроху відходить убік. А коли відійшла на безпечну відстань, розправила крила та й полетіла.
Вовк подивився їй услід і з досадою пробурчав:
— І нащо я ті танці дозволяв, коли їсти хочеться!..
Казки про вовка завжди сповнені символізму та повчальних моментів: у них вовк часто постає хитрим, жорстоким або голодним персонажем, але часом і сам потрапляє у пастки через власну необережність, наприклад, казка “Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат”, казка “Троє поросят”.
