У мальовничому містечку Автограді жила маленька червона машинка Марта. Вона була швидкою, блискучою і дуже любила ганяти вузенькими вуличками. Але найбільше Марта пишалася своєю свободою – вона могла припаркуватися будь-де! “Я ж маленька, мені всюди місце!” – казала вона, залишаючи себе то на тротуарі, то посеред дороги.
Одного сонячного дня Марта вирішила заїхати на центральну площу, де відбувався ярмарок. Вона весело гуділа, розглядаючи кольорові ятки, і, не довго думаючи, припаркувалася прямо перед входом до площі. “Тут зручно, і я все бачу!” – подумала вона, задоволено блимаючи фарами.
Але незабаром почалися проблеми. Великий автобус Борис, який віз дітей на ярмарок, не зміг проїхати через Марту. “Марто, ти заблокувала дорогу! Як мені тепер довезти дітей?” – гукнув він. Марта зніяковіла, але відповіла: “Та ти об’їдеш, ти ж великий!” Борис похитав кузовом і спробував, але вузька дорога не дозволяла.
Тим часом бабуся Велосипедка Віра, яка поспішала на ярмарок за свіжими яблуками, не могла пройти тротуаром, бо Марта зайняла і його частину. “Ой, Марто, як же мені пройти? Ти стоїш на пішохідній доріжці!” – сказала Віра. Марта почервоніла ще більше (хоча куди вже червоніше?) і пробурмотіла: “Вибач, я не подумала…”
Невдовзі до площі під’їхав трактор Тарас, який привіз овочі для ярмарку. Але через Марту він застряг посеред дороги. “Марто, правила паркування існують не просто так! – гримнув Тарас. – Якщо кожен паркуватиметься, де заманеться, у місті буде хаос!”
Марта засмутилася. Вона не хотіла нікому заважати, але її безтурботність спричинила справжній затор. Тоді до неї під’їхав мудрий старий тролейбус Теодор. Він лагідно сказав: “Марто, паркування – це як гра за правилами. Якщо ти ставиш себе правильно, усі можуть рухатися вільно. Є спеціальні місця для машинок, позначені лініями, де ти можеш стояти, не заважаючи іншим.”
Марта слухала уважно. Теодор повіз її на парковку неподалік площі. Там були чіткі білі лінії, і кожна машинка стояла акуратно у своїй “кишеньці”. “Бачиш, як зручно? – сказав Теодор. – Тут ти нікому не заважаєш, а пішоходи й інші машини можуть вільно рухатися.”
Відтоді Марта стала найчемнішою машинкою в Автограді. Вона завжди шукала позначені місця для паркування, а якщо таких не було, питала поради в інших машин. Усі в місті помітили, як стало легше їздити й ходити, і дякували Марті за її уважність.
А Марта? Вона гуділа від радості й казала: “Правильне паркування – це як танець: коли всі знають кроки, виходить гарно й без метушні!”
Мораль казки: паркуйся правильно, поважай інших, і в місті завжди буде порядок і гармонія.
