Було це за царя Панька, як ще земля була тонка: візьмеш її у жменю — аж дірка посередині проглядає.
У одному селі жили чоловік із жінкою. Гарно їм жилося: мали своє поле, конячку, корівку, все на господарстві ладненько. Та не з неба їм те щастя впало — обоє були роботящі, від світання до смерку працювали. Одна лише біда точила їх серце — не мали дітей.
Якось жінка зібралася до ворожки. Взяла з собою дарунки — молока, яєць, полотна — та й подалася. Старенька ворожка довго мовчала, а потім тихо промовила:
— Що перше побачиш на дорозі — те й з’їж.
Жінка здивувалась, аж розсердилась: «От і допомога!» — подумала, махнула рукою та й рушила додому. Та тільки відійшла — щось хрусь під ногою. Дивиться — лежить горішок. «А бодай що! Нехай уже буде, як буде…» — подумала вона й з’їла.
Минув час — і народила вона донечку. Назвали дівчинку Оришкою — бо ж із горішка.
Росла Орися, мов маків цвіт: чорноброва, білолиця, слухняна, до роботи жвава. Як підросла, то все батькам допомагала — і в хаті, і в полі.
Одного разу була вона в полі, коли побачила: летить голуб, а за ним — яструб. Наздогнав яструб голуба, кидається, клює. Орися не стерпіла: схопила палицю, прогнала хижака, а зраненого голуба принесла додому й почала лікувати.
Минуло трохи часу. Якось їхав селом старий панич. Побачив Орисю — і така вона йому припала до душі, що надумав викрасти дівчину. Наказав слугам схопити її й завезти до лісової хатини, де ніхто не знайде.
Сидить Орися в тій хатині, плаче, журиться. Аж раптом — тук-тук! Дивиться — у віконце залетів її голуб. У дзьобі несе три зернятка. Відразу зрозуміла дівчина: непрості то зернятка.
Кинула перше — і двері враз самі відчинились! Ухопила голуба, вискочила з хати — і побігла навпростець, через ліс, через поле.
Та недовго тішилася свободою — чує позаду тупіт: пан і слуги женуться! Кинула друге зернятко — і виросли з-під землі густі колючі кущі шипшини. Панські слуги й пан сам мусили продиратись крізь хащі, подряпались, аж заслизлися.
А Орися — далі. Та знову чує за спиною: наздоганяють. Кинула третє зернятко — і виріс перед ними червоний мак, та такий палкий, що як тільки хтось наблизиться — вогнем обпікає! Слуги аж верещали, та все одно бігли далі.
Вже й село близенько, вже й дзвони на утреню дзвонять… Та сили Орисю зрадили. Схопили її слуги, не втекти.
Раптом із рук дівчини зірвався голуб, упав додолу — і перетворився на парубка-красеня.
— Орисю, — каже він, — ти врятувала не птаха, а мене самого. Я був зачарований злим чаклуном. Та з першим ударом дзвону моє закляття скінчилось.
Пан і слуги так і закам’яніли від подиву — стоять, мов статуї.
А Орися з парубком повернулись додому, побралися, і жили собі щасливо та в любові — скільки доля дала.
🌱 5 запитань до казки «Три зернятка»:
- Чому жінка вирішила піти до ворожки?
- Як з’явилася дівчинка Орися і чому її так назвали?
- Як Орися врятувала пораненого голуба?
- Що сталося, коли дівчина кидала чарівні зернятка?
- Як закінчилася казка і ким насправді виявився голуб?
