Летіли собі Ластівка й Горобець та й зустрілися. Ластівка й каже:
— Я швидше літаю.
Та й полетіла високо-високо, аж де хмари. Повернулась на землю, а Горобець каже:
— Ти вмієш високо літати, а я вмію по землі стрибати, а ти не вмієш.
Ластівка спробувала й собі стрибати, але нічого не вийшло. Тоді вона каже Горобцеві:
— А я вмію над ставком летіти й можу, летючи, води напитися.
Летить Ластівка швидко-швидко, нахилилась над водою та й напилась води.
— Бачиш, Горобчику, а ти й не вмієш.
А Горобчик сміється:
— А пробуй на гілочці гойдатися. Я вмію, а ти не вмієш.
Полетів Горобчик, сів на тоненьку вербову гілочку та й гойдається. Уже й сонце заходить, а він усе гойдається.
— Цвірінь-цвірінь, — засміявся Горобчик.
Яка мораль казки “Ластівка і горобець”?
Мораль цієї казки: “Кожен має свої вміння та таланти, і не варто порівнювати себе з іншими. Кожен з нас має свої сильні сторони, і важливо їх цінувати.”
Казка вчить, що кожен має свої унікальні здібності, і це не означає, що один з нас кращий за іншого. Ластівка може летіти високо, а Горобець може стрибати чи гойдатися на гілочці — кожен має свій шлях і таланти.
Радимо прочитати казку: “Як цап хизувався перед бараном”.
