У королівстві Фрелл, де ранкові пташки співали мелодії, а зірки вночі сяяли, наче чарівні ліхтарики, народилася дівчинка на ім’я Елла. Її зелені очі блищали, а кучеряве каштанове волосся гойдалося, коли вона бігала луками, сміючись від радості. Але в день її народження сталася подія, яка змінила її життя. Фея Люсінда, з крилами, що мерехтіли веселковими барвами, прилетіла до колиски. Усі чекали подарунка — можливо, чарівної іграшки чи вічної квіточки. Але Люсінда підняла руки і проголосила:
— Я дарую тобі слухняність! Ти виконуватимеш кожен наказ, що тобі дадуть!
Гості ахнули, а її слова повисли в повітрі, наче важка хмара. Це було не благословення, а прокляття.
Елла росла, не розуміючи спочатку, що означає цей дар. Коли мама казала: «Елло, вдягни теплу шапку», вона слухняно вдягала її, навіть у спеку. Але одного дня сусідський хлопчик, хихикаючи, сказав:
— Елло, стрибай на одній ніжці до вечора!
Бідолашна Елла стрибала, доки ніжки не загуділи від утоми, а серце стискалося від безсилля. Того вечора мама обняла її та прошепотіла:
— Моя квіточко, тримай це в таємниці. Твоя сила — у твоїй хоробрості. Ми знайдемо спосіб тебе звільнити.
Мама вчила Еллу бути обережною, щоб ніхто не дізнався про її прокляття.
Елла любила проводити час із Менді, кухаркою, яка була трохи чарівницею. Менді пекла медові булочки, від яких дім наповнювався теплом, і могла заговорити ложку, щоб та сама розмішувала суп. Одного вечора, коли Елла сиділа на кухні, гризучи булочку, вона запитала:
— Менді, чому Люсінда дала мені таке жахливе прокляття?
Менді зітхнула, витираючи руки об фартух.
— Люсінда думає, що її подарунки роблять усіх щасливими, але вона не слухає серця. Не бійся, Елло, ми щось придумаємо.
Але біда прийшла несподівано. Мама Елли захворіла, і жодні ліки не допомогли. Перед тим, як піти, вона подарувала Еллі блакитну стрічку, схожу на шматочок неба.
— Носи її, моя дівчинко, — сказала мама слабким голосом. — Вона нагадає тобі, що ти сильна.
Елла тримала стрічку ночами, стискаючи її в долонях, коли сльози котилися по щоках.
Батько Елли, сер Пітер, був багатим купцем, який торгував рідкісними тканинами. Він любив Еллу, але більше любив свої мандри. Одного дня він повернувся з новою дружиною — Дамою Ольгою, пихатою, наче вона володіла всім королівством. З нею прийшли її дочки: Хетті, хитра і в’їдлива, та Олів, яка думала лише про солодощі.
— Ох, Елло, яка ти… проста, — сказала Хетті, скрививши губи, коли побачила її.
— Де мої нові сукні? — пробурчала Олів, гризучи пиріг.
Хетті випадково дізналася про прокляття Елли, підслухавши розмову з Менді. Її очі заблищали від злої радості.
— Елло, віддай мені свою блакитну стрічку! — наказала вона.
Елла, стиснувши кулачки, віддала мамин подарунок, хоч серце її розривалося. Того вечора вона втекла до саду і прошепотіла зіркам:
— Я не буду їхньою маріонеткою. Я знайду спосіб стати вільною.
Одного сонячного дня в місті влаштували ярмарок, де гуділи музика і сміялися люди. Елла гуляла між ятками, милуючись блискучими стрічками і цукровими яблуками, коли Хетті спробувала її наздогнати, щоб знову наказати щось безглузде. Елла побігла, не дивлячись, і налетіла на високого хлопця з скуйовдженим волоссям і добрими карими очима. Він спіймав її за руку, щоб вона не впала, і засміявся:
— Ти швидша за мого коня! Я Чармонт, але зови мене Чар. А ти хто?
— Елла, — відповіла вона, відчуваючи, як щоки стають теплими. — Вибач, я не хотіла тебе штовхнути.
— Нічого, — сказав Чар, усміхаючись. — Хочеш подивитися на жонглерів? Вони кидають п’ять м’ячів одразу!
Чар був принцом Фрелла, але зовсім не пихатим. Він розповів Еллі, як одного разу застряг у гігантській гарбузі, допомагаючи фермеру.
— Уявляєш, я сидів у тій гарбузі, як у човні, і кричав, щоб мене витягли! — сміявся він.
Елла розсміялася так, що забула про свої біди. Вони гуляли ярмарком, кидаючи камінці в мішені і пробуючи медові пряники. Але в глибині душі Елла боялася: що, якщо хтось накаже їй зашкодити Чару? Вона вирішила триматися від нього подалі, хоч серце тягнулося до нього, наче до теплого вогнища.
Одного вечора Елла увірвалася до Менді і сказала:
— Я не можу більше терпіти! Я знайду Люсінду і змушу її зняти прокляття!
Менді обняла її і відповіла:
— Ти хоробра, Елло. Візьми цю чарівну книгу — вона відповість на твої питання, якщо попросиш ввічливо.
Елла зібрала мішечок із хлібом, сиром і маминою стрічкою, яку зав’язала на зап’ясті для сміливості. Вона ступила на шлях, її серце тремтіло від страху, але горіло надією. Попереду чекали чарівні ліси, огри, ельфи та, можливо, свобода.
Читайте зовсім скоро другу частину історії😊
