Жило колись у далекому королівстві принцеса на ім’я Несміяна. Була вона вродлива, як ранкова зоря: очі ясні, мов небо, коса руса, до пояса, а вбрання вишите золотом. Та ніхто ніколи не бачив її усмішки. Цілими днями сиділа вона у високій вежі, дивилася на сірі поля й зітхала. Король, її батько, обіцяв пів королівства тому, хто розвеселить доньку, але ні музики, ні танці, ні жарти придворних блазнів не допомагали. Навіть пташки біля її вікон замовкали, відчуваючи її сум.
А за вікном уже наближалося 8 березня — день, коли весна мала остаточно прокинутися. У королівстві готувалися до свята: дівчата плели вінки з перших пролісків, пекли солодкі пироги, а хлопці майстрували подарунки. Та Несміяна лишалася байдужою.
Зустріч із Весняною Феєю
Одного вечора, коли сонце ховалося за обрій, до вежі прилетіла маленька фея. Її крила переливалися, як пелюстки квітів, а в руках вона тримала гілочку з бруньками.
— Чому ти сумуєш, Несміяно? — спитала фея лагідним голосом.
— Бо світ сірий і холодний. Немає в ньому радості, — відповіла принцеса, навіть не глянувши на гостю.
— Тоді ходімо зі мною. Я покажу тобі весну, — сказала фея й простягнула руку.
Несміяна вагалася, але щось у голосі феї змусило її встати. Фея торкнулася гілочкою підлоги, і вежа зникла. Перед принцесою розкинувся ліс, ще голий, але з першими зеленими паростками.
Три дари весни
Фея повела Несміяну стежкою й сказала:
— Щоб знайти радість, прийми три дари весни. Перший — це сила дружби.
Вони дійшли до села, де дівчата плели вінки. Одна з них, Марічка, дочка бідної ткалі, побачила Несміяну й побігла до неї.
— Принцесо, приєднуйся до нас! — радісно гукнула вона, подаючи вінок із пролісків.
Несміяна вперше за довгий час відчула тепло. Вона сіла поруч, і дівчата навчили її вплітати квіти. Їхній сміх був таким щирим, що куточки губ Несміяни ледь здригнулися.
Фея всміхнулася й повела її далі:
— Другий дар — це краса творчості.
На галявині Несміяна побачила стареньку, яка малювала на полотні перші квіти.
— Спробуй, принцесо, — сказала вона, даючи пензель.
Несміяна торкнулася фарб і намалювала пролісок. Картина вийшла проста, але жива. Стара похвалила її, і в серці принцеси зажевріла маленька іскра.
— Третій дар — це турбота, — сказала фея, ведучи Несміяну до струмка.
Там хлопчик намагався врятувати пташеня, що впало з гнізда. Несміяна підійшла, обережно взяла пташку й повернула її до гнізда. Мати-птаха заспівала, а хлопчик усміхнувся:
— Дякую, принцесо!
Весняне свято
Коли сонце зійшло 8 березня, Несміяна повернулася до палацу разом із феєю. У дворі вже зібралися люди: дівчата в вінках, музики з сопілками, столи з пирогами. Марічка підбігла до принцеси й подарувала їй новий вінок, стара принесла її картину, а хлопчик із пташеням помахав рукою. Фея торкнулася гілочкою землі, і навколо розквітли квіти — нарциси, тюльпани, конвалії.
Несміяна глянула на все це, і раптом її губи розпливлися в усмішці — ясній, як весняний день. Король здивовано вигукнув:
— Доню, ти всміхаєшся!
— Бо я зрозуміла, що радість — це дружба, творчість і турбота, — відповіла Несміяна.
Відтоді щороку 8 березня в королівстві влаштовували свято весни. А Несміяна більше не сумувала — вона плела вінки з подругами, малювала квіти й допомагала всім, хто потребував її тепла.
Читайте ще більше казок до 8 Березня або про принцес, щоб створити чарівну атмосферу для маленьких мрійниць! 👑✨
